Wed04252018

Last update02:16:48 PM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back #200 КАТАЛОГ: МЕДИА Приазовье Де ж шукати літописну ріку Калку?

Де ж шукати літописну ріку Калку?

  • PDF

Про можливу локалізацію літописної річки Калки, місця битви руських полків з монгольським військом у 1223 році. На одному з маріупольських сайтів у 2011 році автор розмірковує над проблемою локалізації подій останніх чисел травня 1223 р., коли Приазовський степ став ареною героїзму і трагедії у дні захисту руських земель від нашестя Монгольської орди:

“Сама битва на Калке, как следует из отдельных исторических источников, могла происходить не на Калке, а на Калоках, т е. на нескольких реках. В средневековье, нынешние реки Кальчик и Кальмиус были более многоводными, судоходными и представляли серьезное препятствие для быстрого прохода войск. Поэтому, вполне возможно их обьединенное название могло дойти до нас в своем первоначальном названии - Калка. Можно перевести это название как многоручьевая река. И действительно на склонах Кальчика, впадающих в Старокрымское водохранилище и саму реку много ручьев. Ручьи єсть и на территории самого города Мариуполя, например за жилмассивом Западным, или за парком Петровского. Возможно, две речки Кальмиус и Кальчик имели одно название Калка, но их могли различать как западная и восточная Калка. Во всех летописях посвященных этим событиям сказано, что монголо-татары отступали от Днепра 8-12 дней, а затем внезапно поворотились.”

Тепер, після героїзму і трагедії Іловайська 2014-го, коли знову, як і тоді - у 1223-му, як і пізніше - у 1919-21 рр., у боях махновських повстанців проти денікінців і большевиків, Приазовська земля й наші бійці на ній стали щитом Європи в одвічному двобої європейської цивілізації проти спадкоємців Східної орди, з`ясування подробиць одного з перших актів цієї багатовікової драми є не менш актуальним.

Варто сказати більше:  події, зафіксовані у літописах,  розгортались впродовж, як мінімум - 2х тижнів, - спочатку, після першої сутички понад Дніпровими порогами - наступ, потім заняття позицій, їх укріплення і оборонні дії у місцевості “зело кам`янистій”, потім - відступ. Рухалися руські князівські дружини нарізно (розпорошено), і в бої та сутички з ворожими роз`їздами і основними військами вступали у різних місцях і у різний час. Опис подій складався пізніше, на основі оповідей уцілілих учасників подій, які могли бути в різних підрозділах, й мали різні маршрути наступу й відступу, який схоже у багатьох випадках був досить хаотичний, з частими сутичками.
Слід також враховувати, що самі літописи складалися насельниками тодішніх великих монастирських комплексів. Уявімо, наскільки можливо достеменно визначити, на якій саме з Приазовських річок відбувалася кожна з сутичок, перебуваючи невідлучно у келії печерного монастиря однієї з Лавр Чернігова, Києва чи то Галицько-волинської землі, до того ж, не відвідуючи цю місцевість особисто.

Важливо ще й те, що назва Калка (чи похідні від неї) на той час могла належати декільком річкам Північного Приазов`я, тож до вищеназваних річок Кальміус і Кальчик слід додати річку з ще значно більш скелястим берегом - Каялу-Берду, а ще - Ки(а)льтечію.
Басейни всіх чотирьох, (з притоками), щойно перечислених приазовських річок, які мають витоки на водорозділі Донецько-Азовського кристалічного щита (залишок найдавнішої у світі горної системи), проклали свої русла крізь скелясті масиви бувших горних хребтів і впадають в Азовське море, складаючи єдину екологічну систему. Тож, входячи до єдиної давньої країни як у географічному, так і у історичному плані, адже саме у цій місцевості в ранньо-бронзовий період у 4-3 тисячоліттях до н.є. складалась праіндоєвропейська мовно-етнічна спільнота - археологічні дані свідчать про з`яву тут у кінці 3 тис. до н.е. найдавнішої у світі протосанскритської писемності, що пізніше потрапила до Передньої Азії й Індії, річки ці мали й спільне походження власних назв. Давньо-індоєвропейський корінь “Кало”, “Коло”, “Гало” вказує на те, що здавна всі вони були присвячені сонячному культу, а у високих скельних масивах їхніх берегів мали бути розташовані давні святилища. Галявина в українській мові - відкрита (незаліснена) площадка. Й саме в українців найкраще збереглась обрядовість прадавніх, колись - загальноєвропейських свят солярного циклу, зокрема, пов`язаних з сонцекресними датами (рівнодення і сонцестояння).
На пізньоелліністичній карті Птолемея (2 ст. н.є.), на північному березі Азовского моря, поряд з племенами меотів позначені споріднені їм сінди. Як пам'ятаємо, глухі й шиплячі приголосні індо-іранських мов грецькою передаються зі значним спотворенням, тож маємо читати: Хінді.   
Ведична богиня Калі (Ма)(санскрит: Kālī «чорна»)- є уособленням чотирьох стихій - повітря, вогню, води і землі, найбільше Веди пов`язують її ім`я з Агні, стихією вогню, має дві іпостасі - життєдайну і нищівну (вона руйнує невігластво і підтримує світовий порядок, символізує космічну силу вічного часу і життя). У давньоіндійських епосах вона - одвічна Матір Світу. Здогадаймося, яка назва міста на новій батьківщині індоарійських племен - у горах Індії, у якому знаходиться один з найвідоміших храмів богині ?  - Справді : Калка!  В Бенгалії є й головний присвячений їй храм - Калігхата, (в англійській транскрипції звучить, як Калькутта).
З цього ж кореню висходять етноніми ряду інших етносів, “виплавлених” у Приазовському етно-культурному чані, зокрема: гали (кельти), племена яких під час розселення теренами Європи і Малої Азії, називали місця своїх нових поселень, зазвичай - Галісія (включаючи Галичину в Україні з м.Галич, Галісію і Португалію на Піренеях, Галію (Франція), а ріки - Галіс, і (г)елліни (греки), чий бог сонця звався - Геліос. І саме у цій частині Північного Приазов`я Геродот локалізує племена Гелонів, які у 4 ст. до н.є. входили до військово- політичного союзу Великої Скіфської держави, й протистояли вторгненню в наші землі армії імперії Ахеменідів.
Тож, з великою вірогідністю можна припустити, що у давнину і у середньовіччі, бажаючи назвати цю місцевість у цілому, могли вказати, зважаючи на давню назву самої історико-географічної області : “ - на Калках”.

Олег Будяк, Директор Осипенківського народного краєзнавчого музею
на Бердянщині, Запорізької області