Mon12182017

Last update05:48:53 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back Край Канаду для світу відкрив Джон Кабот, а для України - Іван Пилипів

Канаду для світу відкрив Джон Кабот, а для України - Іван Пилипів

  • PDF

Які асоціації приходять до Вас у голову при згадці держави у Північній Америці? Кленовий лист чи сироп? Хокей або міцний алкоголь? Бобри?... Не знаю, як Ви, а я ще зі шкільних уроків географії пам'ятаю, що Канада - це третя країна за кількістю українців, які проживають на її території. Безумовно, за 125 років ми маємо багато відомих і талановитих канадців українського походження.  

Але в своїй роботі я хочу повернутись до витоків і зробити аналіз величезного внеску в історію одного молодого хлопця з села Небилів (Рожнятівського району Івано-Франківської області), адже саме він "прорубав вікно до Канади" для сотні тисяч емігрантів з України. Якщо не він, то хто б це був і коли б це сталось? Не варто й гадати..

Іван Пилипів зважився на далеку заморську подорож зі своїм другом Василем Єлиняком. Хлопцям допоміг знайомий німець - меноніт, якого звали Йоганом Кребсом. Коли Йоган був у Канаді, то він написав листа Івану, в якому зазначав: "Ходи сюда. Хліба досить, худоба дешева, місце всюди”.
Молодого хлопця не лякали тисячі кілометрів, що розділяли від тієї прекрасної країни, він поставав перед труднощами. Дорога була важка ( Небилів - Освицім - Гамбург, потім пароплавом “S.S. Oregon” до порту Квебек).
Здолавши перешкоди, він таки впорався: 7 вересня 1891 року, після двадцяти двох днів подорожі, Іван і Василь висадились на березі величної Канади. До заходу країни вони мандрували, уважно роздивляючи території. У Пилипіва була мета обрати найкращу землю, щоб перевезти не тільки свою родину, а ще й сусідів, аби не сумувати за Україною і скоріше поріднитися із цією землею.
Згодом, вернувшись додому, Іван закликав своїх співвітчизників якомога швидше кидати українські землі й освоювати нові - канадські. "Кидайте гори та доли - їдьте до Канади", - казав він. І це не дивно, адже в той час життя в Україні було складне. Хоч кріпосне право скасували майже століття тому, українські землі перебували під владою поміщиків, був земельний голод, а за океаном пустували землі, були великі вільні території.

Зі слів Івана: "медове життя” - 64 гектари землі можливо було придбати лише за 10 доларів, а на проїзд та документи потрібно усього 15. У 1893 році наш головний герой перевіз сім'ю: дружину та чотирьох дітей (наймолодшій дівчинці на той час було півроку). Йому вдалося заснувати ціле поселення Една–Стар, куди згодом приїхали й односельчани. Їх праця на землі була тяжка, обробляли землю, перший час жили у малих хатах. Було важко адаптуватися до клімату, бо стовпчик термометра взимку опускався до - 40, українці не звикли до таких температур.
Еміграція Івана Пилипіва досить суперечливе питання. З одного боку, він пізнав і відкрив для земляків щось важливе, знайшов шлях до кращого життя. Але як бути з темою патріотизму? Адже, патріот - це людина, яка готова ділити зі своєю країною, як радощі, так і смуток, як перемогу, так і поразку...Чи можна бути патріотом за кордоном, далеко від рідної землі?
Саме це запитання не дало мені спокою. Щоб розвіяти мої сумніви, я вирішила спитати поради у людини, яка вже приблизно 20 років проживає за кордоном, в Америці. Це друг нашої сім'ї. "Україна - це моя улюблена країна, - розповідає він - це час мого дитинства і юності. Поїхати далеко від Батьківщини мене примусили обставини. Я приїхав і почав старанно працювати, щоб забезпечити себе і своїх близьких. Бо в Україні я не мав змоги реалізувати себе, на жаль.
Переїхавши сюди, було дуже непросто, я не розумів людей, люди не розуміли мене. Тим паче, що я був сам. Коли минув час адаптації, все стало на свої місця. Але в серці я дбайливо зберігаю спогади про своє, рідне, тепле. З усіма людьми, з якими я спілкуюсь, розповідаю про Україну.

Про мою Батьківщину у моєму оточені, знає кожен - це дуже приємно. Зберегти традиції далеко від дому зовсім не складно. Головне - бажання та щирість твоїх дій. У мене на будинку висить український прапор, і я хочу, щоб люди знали, що я з України, я цим пишаюсь!" Наш Іван Пилипів також зміг зберегти українські традиції, навіть далеко від дому. Він добре розвинув своє господарство, мав багато землі, 5 ферм. І все це вдалося завдяки його старанням. Навіть у віці 73 років він продовжував обробляти землю.
Іван пішов із життя залишивши великий відбиток в історії не тільки України, а й Канади. Адже спадщина українців відіграє важливу роль у канадській культурі й наш герой зробив добрий внесок у цей розвиток. Якщо б не Іван Пилипів, можливо все було б інакше, але саме зараз ми маємо талановитих та успішних канадців з українськими коренями, відомих на увесь світ. Маємо цей чарівний конкурс і змогу вступити на ще незнайому, для деяких, канадську землю. Пишаймося, бо це наша гордість!

Валерія Чорна