Wed07182018

Last update08:09:48 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back Край Берда - давня сакральна ріка наших предків

Берда - давня сакральна ріка наших предків

  • PDF

Чомусь вкрай мало сьогодні є краєзнавчих й лінгвістичних досліджень з історії назв наших місцин, урочищ та річок. Доволі часто від багатьох: екскурсоводів, науковців, чи по-сучасному - експертів доводиться чути, що мовляв, населені пункти Бердянщини були засновані “бєглымі крєпастнымі” - а зовсім не козацькими родами.

 

Сучасні поселення з'являлись на місцях козацьких же зимівників і хуторів Кальміуської паланки вольностей Запорозьких, які  переміщувались через брак землі в інших місцях, а хтось з них - може й справді, через побоювання бути покріпаченими.  Однак, погодьмося: “бєглыє крєпастныє” і вільні люди, які уникають покріпачення - то зовсім різні випадки.

Й щє один, досить живучий стереотип ще брєжнєвсько-суслівських часів: виявляється річка, яка дала ім´я місту і місцевості (Бердянщина), має назву тюркського походження “БердЫ”, з наголосом на останньому складі. Что ж вы хотели -”наслєдіє іга, 13-вєк”. Попри силу-силенну джерел у вільному доступі, все ж легше повторити один раз почуте, замість замислитись - чому ж інші річки Північного Приазов´я зберегли давні назви. І чомусь вони зовсім не тюркського походження: Кальчик, Кальміус, Берестова, Обиточна та інші, а от Берду пов`язуємо лише зі стійбищами ногайців, які, до речі, перебували у нашій краях зовсім небагато (з історичної точки зору) часу... Так у масовій свідомості формується враження про ніби-то домінування в усьому Приазов´ї тюркомовних географічних назв, а отже, і ординського культурного впливу, що зовсім не відповідає дійсності.

Ось лиш трохи з численних досліджень про багату на події козацьку спадщину землі понад Бердою:
До 1770 року берега Берди (Каяла-Берда, Кам'яниста Берда, Велика Берда) служили засічною - граничною лінією між країною Східний Ногай (Кримської степу - пустелі Огула) Кримського ханства і землями Кальміуської паланки Запорозької вольниці. Вперше річка Берда згадується в козацьких запорізьких хроніках 1575-1576 рр., - коли на Берду здійснив військовий похід перший, офіційно визнаний польською владою, запорозький козацький гетьман, волинський князь Богдан Михайлович Ружинський( - 1576) - попередник запорізького Гетьмана Самійла Кишки. Про ці події свідчить український історик Адріан Феофанович Кащенко (1858 - 1921) у своєму історичному дослідженні «Оповідання про славне військо запорозьке низове». Саме з тих пір і стали берега приазовської річки Берди від її витоку до гирла запорозькими володіннями.

Восени 1616 році «Гетьман обох сторін Дніпра і всього війська Запорізького» Петро Конашевич Сагайдачний (1570, село Кульчиці Перемишльської землі, нині Самбірського району Львівської області - 20.04.1622, Хотин на Дністрі) вийшов Дніпром у Чорне море на козацьких чайках з двохтисячним загоном козаків, підійшов до Східного берега Таврики, де спалив торгове місто Кафу (нині- Феодосія), а потім, перепливши в південному напрямку Чорне море, досяг берегів Анатолії, де взяв штурмом турецькі чорноморські порти Синоп, Трапезунд, пройшов вогнем і мечем передмістями Стамбула, і повернувся на Січ через Керченську протоку, Азовське море, Берду і Конку (Кінські Води).

Поширення географічних назв (топонімів) з коренем “Берд” від Сибіру до Атлантики, з географічною прив`язкою (лише назви населених пунктів, без гідронімів, урочищ, гір, тощо).  розташовані у межах розселення кочових і осідлих індоєвропейських етносів епохи бронзи і заліза (генетичний маркер - Haplogroup R1a) на Євразійському континенті (3-те тис. до н.е - 1 тис. н.е.):

·  Бердск      Новосибирская область, Російська Федерація
·  Бердюжье     Тюменская область, Російська Федерація
·  Бердянськ      Запорізька область, Україна
·  Бердичів      Житомирська область, Україна
·  Бородянка      Київська обл, Україна
·  Берд Тавуш,      Вірменія
·  Берд Тауз     Азербайджан
·  Али-Бердуковский    Республіка Карачаєво-Черкесія, Російська Федерація
·  Berdorf Гревенмахер, Люксембург
·  Berd'huis  Нормандія, Франція
·  Berdoues    Піренеї, Франція
·  Berdot     Аквітанія, Франція
·  Berdún    Арагон, Іспанія
·  Berdal   Согн-ог-Фьюране, Норвегія
·  Berdica     Валенсія, Іспания
·  Berdetschlag    Верхня Австрія
·  Berden      Велика Британия
·  Aberdeen    Шотландія, Велика Британия

Ареал поширення даних назв здебільшого співпадає зі шляхами міграції зі степів Приазов`я гальських, (менше-германських і балтських) племен у Західну Європу й індо-іранських - у регіони Передньої та Середньої Азії і Сибіру. За виключенням Норвегії - всі топоніми у Європі знаходяться у межах кельтського (гальського) розселення 2-1 тис. до н.е.
Носії індоєвропейських мов, племена кочових і напівосідлих культур “скіфського типу”, предки багатьох сучасних народів Європи і Азії, у 2-му тисячолітті до н.е - 1 тис. н.е. займали весь простір Великого Степу Євразії - від Дунаю на Заході до Амуру на сході. Арії - загальна назва індоарійських племен, що розмовляли індоєвропейськими мовами, і розселилися на  великих обширах території Європи, середньої і центральної Азії, сучасного Ірану і північного Індостану (в долинах рік Інду і Гангу).

А є ж іщє БЕРДА - найвища точка Хотинської височини - Висота 515 м. За геол. будовою Б.- піднятий блок Подільської плити, з вирівняною поверхнею, асиметричними схилами. Вкрита буковими, буково-грабовими лісами, в підліску - черешня, явір, ліщина.
А ще й - ріка Бердь -  найбільша притока р.Обь на территорії Новосибірской області РФ, має високий правий берег, зформований з крейдових порід.
“Берд” - на  індоєвропейських мовах означає - скелясте підвищення (виступ), найчастіше - над водою, похідне - брод, борода.
У прото-іранских мовах “bardz” - означало «високий».

Племена бродників, зафіксовані у давньоруських літописах, контролювали місця переправ на Дніпрі та інших річках Степу, надавали лоцманські послуги подорожуючим річними шляхами.
Ареалом первісного розселення (прабатьківщина) прото-індоєвропейських етносів у 4-3 тис. до н.є., перед розселенням їх Євразійським континентом - є Дніпро-Донецьке межиріччя, з півдня обмежене Азовським узбережжям (Лукомор`я).  З тих часів маємо назву всіх наших великих річок з коренем “дон” - від “Дану” - що значить жива, питна вода. Тож, Берда знаходилася у самому центрі ареалу формування індоєвропейської мовно-етнічної, культурної спільноти. Інколи давні джерела її позначають як: Каяла-Берда. Ця назва повязана з прадавніми священними (сакральними) місцями, шанованими святилищами, найбільш значуща з них - містична гора Кайлаш (Кайлас) в Гімалаях.

Можливо, саме тут криється розгадка таємниці: справжньої причини однієї з найзагадковіших масштабних військових кампаній Давньої історії - походу війська перського царя Дарія І у 514 р.(за іншими даними - у 512 р.) до н.е. на Велику Скіфську державу.

Відбувся він перед планованою експансією найпотужнішої на той час держави світу - імперії Ахеменідів на захід - за однією з версій давніх і сучасних дослідників, аби позбавити об`єкти агресії -  держави материкової Греції постачання продовольства і стратегічної сировини зі Скіфії, ослабивши їх таким чином перед нападом. Однак, напередодні складних військових дій на суші і на морі, здійснення виснажливого походу в зовсім протилежному напрямку за маршрутом мало не в 5000 км., для ніби-то унеможливлення постачання противника, - зважаючи на те, що за рік до цього перська армія вже захопила Геллеспонт - а отже узяла під цілковитий контроль (перерізала) той самий шлях сполучення між Скіфією і Балканами, виглядає як акт повного військово-стратегічного невігластва. Інше пояснення, наведене ще істориками Давнього світу (щоправда, це не причина, а лише привід): помста за давні образи - походи скіфів у Малу Азію та Мідію - також не видається правдоподібним у світлі того, що незадовго до подій сам Дарій, у  Малій Азії й Мідії зокрема, силами армій відданих сатрапів і гвардії “безсмертних” пролив море крові, чинячи масові убивства жителів повсталих міст і місцевої аристократії.  Періоду зовнішньої експансії передували масові повстання проти Дарія на самій территорії держави Ахеменідів, були вони потоплені у крові - тоді в ході 20 битв загинуло близько 150 тисяч повсталих.

Ось скорочений виклад приведення до покори жителів Мідії - етнічно споріднених з самими персами (саме мідіїйська царська династія перша об`єднала арійські племена, що осіли на території Давнього Ірану):

Навесні 521 року до н.е. Дарій на чолі великої армії виступив проти мідян. 7 травня в битві біля міста Кундуруш він завдав нищівної поразки армії повсталих. Мідяни в цій битві втратили майже 34500 чоловік убитими, 18 тисяч потрапило в полон. З захопленим царем Мідії Фравартішем  Дарій розправився особисто: відрізав йому ніс, вуха і язик, а потім виколов очі. Після чого Фравартіш був посаджений на кіл в Екбатанах, а його найближчі помічники розп'яті.     
Потім Дарій послав військо, що придушило заколот мідян, на допомогу своєму батькові, сатрапу Віштаспі в Парфію (Парс - це вже базова область імперії, населена, власне, персами). Посилившись підкріпленням, Віштаспа 12 липня 521 року до н. е. в битві біля міста Патіграбана вщент розбив військо парфян і гірканців. 6570 заколотників було вбито і 4192 потрапило в полон. 80 осіб на чолі з вождем повсталих (його ім'я в написі на Бехистунскій скелі не наводиться) були страчені.

Те, що Дарій майже в кожному зі своїх написів щоразу вимушений був повторювати, що саме він - законний цар, свідчить про гостру політичну боротьбу, яка була пов'язана з його запануванням. Імовірно: для того, хто насправді, не будучи прямим нащадком, а відтак - спадкоємцем трону Ахеменідів, а всього лиш тим, кому влада дісталася внаслідок двірцевого перевороту, і хто узяв тронне ім`я “Dārayava(h)uš (Дараявауш)” - той, хто над Аріями (на санскриті і давньоперській мові: Ар`я - воїн, вільна людина) місія з підвищення сакральної сутності власного владарювання була вкрай важливою. Вважається, що саме за часів цього деспотичного правителя вперше з`явився суспільно-політичний феномен, іменований нині - пропаганда.
Так, у текстах тримовного Бехістунського скельного напису, перед перечисленням дій з придушення численного опору, Дарій виправдовує привласнення ним верховної влади бажанням виправити несправедливість, започат- ковану убивством царевича Бардії братом Камбізом, своїм попередником на троні. А декларована відданість справедливості - і є класичним стрижнем усіх основних шаблонів пропаганди. Можливо, Дарій був першим в історії, хто увічнив у камені те, що нині називаємо терміном - маніпулятивна політтехнологія.

І дещо - про справедливість: саме убитий змовниками Даріїв попередник на троні мав величезну підтримку населення, позаяк позбавив підданих важких податків, провів, як сказали б ми, демократичні реформи, поліпшив умови життя, тим і пояснюється шалений спротив новій владі, що заходилася розбудовувати імперію. А достовірність того, що змовники вбили самозванця - мага (жерця) Гаумату, а не справжнього царя Бардію, сина Кіра, прямого нащадка Ахеменідів немає з чим звірити, окрім лише тієї самої декларації на скелі - історію ж пишуть переможці.
Тож, імовірно, насправді - похід на скіфів був зумовлений саме бажанням заволодіти землями праотців, де містились сакральні пам`ятки - давні святилища і могили пращурів - спільні для всіх племен, які на той час розселились тодішньою ойкуменою - Євразійським обширом. У такому разі, Дарій перед завойованими етносами постав би не поневолювачем, а володарем спільної для усіх європейців сакральної предківської спадщини, який об`єднав би їх усіх під своїм скіпетром. Тож, не маючи власної давнини, вирішили “позаімствовать” братської спадщини, так необхідної для “вялічія” - правда ж, нам це про щось нагадує?

Однак істинні хранителі загальноєвропейських предківських святинь - зокрема, й племена “царських скіфів” Приазов`я, племена гелів і будинів Великої Скіфської держави не дозволили тому статися. Згадаймо наведені Геродотом слова очільників скитського спротиву, звернені до посланців нападників  про те, що скити вступлять у завершальну битву всієї війни саме тоді, коли вороже військо підступиться до предківських могил. Іще цікаво, як діяли скіфи, коли довідалися про ворожу агресію - вони зібрали зїзд царів, які представляли всі племена Великої Скіфії на раду (частина з них вирішила не долучатися до війни). Тож бачимо, що два споріднені етноси, які на той час, за історичними мірками розійшлися зовсім недавно - всього лиш тисячу років тому, дотримувались вже зовсім різних суспільно-політичних моделей - скіфи, як і колись - військової демократії, перси - східної автократичної тиранії.
До речі, нині лишається невідомою справжня етнічна самоназва (якщо взагалі вона існувала) представників племінного союзу Великої Скіфії на території нашої держави - добре відомі лише назви окремих скіфських племен чи союзів племен. Бо скіфами вони були лише в еллінській (грецькій) традиції. Достеменно лиш можна стверджувати про назву азійських скіфських племен - саки. Можливо, що якийсь час зберігалась й самоназва - арії.

І все ж про те, чому ж почасти різняться назви одних і тих же річок на різних географічних мапах? Логічно припустити, що на середньовічних мапах мало місце фонетичне спотворення при передачі протоіранських чи протословянських гідронімічних назв грецькими чи арабськими картографами.Так, грецька мова майже зовсім не має глухих чи шиплячих приголосних, а іранські й слов`янські мови - навпаки, мають їх досить багато. (Для порівняння: імя того ж батька Дарія, Віштаспи, у грецькій транскрипції звучало, як: Гістасп. І саме завдяки правилам написання грецькою, замість Русь маємо з`яву чудасії: россия). Однак, лишається питання, чому ж інколи бачимо напис: Берди, а не скажімо - Берда?  А може тому, що у багатьох джерелах зустрічаємо: Калки, або, приміром, пороги?
Згадаємо літописні повідомлення: ” ...В літо  6480 (972 р.), пойде Святославъ в пороги”. Й відома битва руських дружин з монголами у 1223 р. відбулась саме на Калках. Тож правильно було й: на Бердах ? Може, тому, що у минулому дослідники, документуючи місцевість, могли позначати річки й не так, як сьогодні: окремо - головну ріку, а окремо - її притоки, а саме так, як бачили їх у природі -  всю річкову екосистему, мікрокраїну в цілому. Тобто, весь водозбірний басейн річок з багатьма, основними і другорядними руслами, джерелами і потічками - від одного водорозділу до іншого виокремлювався в окрему назву, яка подавалася у множині?   

А тепер, коли більша площа водозбору степових річок перепахана нанівець й занехаяна дамбами й гатями, щедро усипана хімічними засобами, засмічена відходами виробництва й життєдіяльності - нам, “бєзмятєжно” спостерігаючим за завершальною стадією вмирання наших річок, просто несила уявити той степ, яким він був одвіку: квітучий, з розмаїттям видів рослин і тварин, буянням трав, напоєних живою водою стрімких повноводних річок, струмків та джерел.

Директор Осипенківського народного краєзнавчого музею Олег Будяк