Thu11142019

Last update11:37:56 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back Край Коли минуле зустрічається з майбутнім

Коли минуле зустрічається з майбутнім

  • PDF

Ця розповідь не лише про минуле й сучасне - вона про людей, які є поряд із нами і про нас також, про той світ, який ми формуємо навколо себе, і який передамо в спадок нащадкам... Про суто матеріальні речі, які однак, творять духовний простір нашого життя.

Частинка нашої минувшини
Стояла колись в самому центрі села церква, назва її була співзвучною з назвою села - Спасівська, за місцевим повірям, разом з нею й починалось колись, більш ніж два століття тому, саме село. А навколо церкви - паркан майстерної ручної роботи, виконаний ще у ХІХ ст., з кованого заліза. В 1930-х роках церкву розібрали, як розібрали й іншу - Покровську. В багатьох інших селах - церкви збереглися, а в нашому - слід було змінювати життя «докорінно», на те були особливі причини, про які варто було б згадати, однак не тепер, бо мова нині дещо про інше.

У 1980-х. також було вирішено «придать соврємєнный облик центру села, унифицировать его». У 1983-84-х. роках нас, старшокласників, залучали до тих реконструкційних робіт. Допомагали ми звісно, в некваліфікованих їх видах: досьогодні пам`ятаю, як важко було (не в фізичному) сенсі) розбирати добротно зведений, «на віка» двоповерховий будинок магазину - тепер на його місці типова залізобетонна коробка універмагу, на довгі десятиліття законсервованого через недоцільність застосування. Нині лише на вицвілих чорно-білих світлинах лишилось до десяти споруд центральної частини села з архітектурним оздобленням другої половини ХІХ ст. й рубежу віків, - саме вони надававали селу власний неповторний, притаманний лише Новоспасівці образ.

Тоді ж, у 1980-х, демонтували й колишню церковну огорожу, яка на той час виконувала вже роль паркової огорожі - для нового сільського парку вирішено було й паркан збудувати новий (парк дійсно перевершив свого попередника й став одним з небагатьох місць в межах села, де справді, серед природного оточення, приємно відпочити). А секції старої огорожі тоді розібрали охочі - для справ господарських. Одну з тих демонтованих секцій зберіг учитель Осипенківської школи Олександр Мигас. А нині Олександр Платонович вирішив привезти її до музею, аби всі, хто бажає долучитися до історії малої вітчизни, відчули неповторний колорит старовини.

Ця старожитність, що пам`ятає безліч подій, які вирували в центрі села, зайняла місце в музейній експозиції, поряд з іншими предметами старовини й поряд з картиною, створеною за спогадами старожилів (на жаль, тогочасної фотографії не збереглося), яка відтворює вигляд Спасо-Преображенської церкви с.Новоспасівки з первісною огорожею, з навколишніми будовами, частина яких дійшла до нашого часу.

Майбутнє починається сьогодні
А цій людині, саме цього ж дня, вдалося згуртувати навколо чудової, а головне - цілком немеркантильної ідеї багатьох, що як відомо, є справою досить непростою.
Олександр Солонський, теж вчитель (теж, як то кажуть, перебуває на заслуженому відпочинку, однак так само, як і Олександр Платонович, відпочивати не хоче й не збирається), разом зі своїм давнім товаришем - бердянським журналістом Миколою Тішаковим, організував висадку саджанців дубків поблизу річки й в інших живописних місцях села, які колись, можливо теж стануть місцями відпочинку сільчан і гостей нашої місцини. Долучились до акції й ми - у повному складі колектив краєзнавчого музею й вихованці студії “Джерельце”.
Може, хто й скаже: “нині альтруїзм й проекції на далеке майбутнє не в моді, й час такий, що слід дбати про речі насущні й проекти, що дають швидкі, а не віддалені в часі результати. Бо ж нині посаджені деревця зростуть ще ой як не скоро”.

Та мабуть ті, хто колись зводили споруди, висаджували дерева, якими ми, нині, хоч й не завжди цінуємо, все ж пишаємося, дбали не лише про день тодішній - а думали й про вічне. Й можливо, їх теж хтось з сучасників вважав людьми дивакуватими й непрактичними. Й вочевидь, найпрактичніша у світі річ - то формування нашого майбутнього. А найдорожча “інвестиція” у цій справі - долучення до одвічної ідеї відновлення й відродження нашої природи, нашого світоустрою. Усього того, що одвіку було “при роді” нашому. Тим, хто сумнівається у цьому, варто просто подивитися в очі дітей на заході.
І головне - відбулися обидві події не в простий день, а саме, в День учителя, тож ми щиро вітаємо зі святом обох освітян - панів Олександрів - Мигаса й Солонського й також, вельми вдячні пану Миколі Тішакову, який саме й пророщував саджанці, за можливість долучитися до гарної справи, яку всі ми неодмінно продовжимо.

Директор Осипенківського краєзнавчого музею Олег Будяк