Fri11272020

Last update09:03:12 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back Страна ВІХИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ЛИСТОПАД

ВІХИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ЛИСТОПАД

  • PDF

5 листопада 1625 року укладено Куруківську угоду між кошовим отаманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком і польським коронним гетьманом С. Конецпольським біля Курукового озера (неподалік суч. м. Кременчука), яка стала наслідком збройної експедиції тоді загарбницької Польщі на свої східні креси.

Польща була стурбована процесом масового покозачення селянства в Україні після переможної Хотинської війни поляків і українців над турками. Угодою козацтво було остаточно поділене на реєстрових, що на службі уряду Польщі, і нереєстрових, центром останніх стала Запорозька Січ і які зайняли непримиренну позицію щодо магнатів, шляхти і всіх польських властей. Таким чином було сформовано основну передумову панування: розділ, антагонізація суспільства – яку згодом перейняли інші загарбники, наслідки від чого після багатовікового уярмлення ослаблюють Україну й наразі.

6 листопада – 165 років тому народився Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940), історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, академік, дослідник історії українського козацтва. Народився в с. Сонцівці на Харківщині в родині дяка, освіту здобув у Харківському ун-ті, де був залишений для підготовки до професури, але за захоплення історією українського козацтва було незабаром виключено з ун-ту. Згодом , як політично ненадійного (з тої ж причини), вислано з Петербургу під нагляд до Ташкенту, із забороною викладання. Після відбуття організував археологічні розкопки на Запоріжжі, відвідав в цих цілях архіви Москви, Варшави, Києва, країни Туреччину, Персію, Палестину, а також Соловецький монастир. В 1902-32рр. очолював Катеринославський краєзнавчий музей, а в період «українізації» (1923-1933) і кафедру українознавства в інституті народної освіти. Створив колекцію з 75000 експонатів, пов’язаних з Запоріжжям і Півднем України, а також понад 600 пам’яток церковної старовини, записав понад 1000 пісень і біля 500 оповідань. Склав «Словник української мови», є автором збірок поезій, оповідань, серед них «Вечірні зорі», «Наша доля – Божа воля».

– 140 років від народження Щепотьєва Володимира Олександровича (1880-1937), історика, літературознавця, перекладача, етнографа, фольклориста, педагога, композитора. Народився в Полтаві, освіту здобув у духовній семінарії, вчителював, далі викладач, ректор Полтавського вчительського ін-ту, одночасно професор Харківського ун-ту. Активно долучився до проведення «українізації» (1923-1933), організував і став першим директором 1-ї Полтавської української гімназії ім. І. Котляревського, співзасновник Українського наукового товариства. Є автором понад 100 наукових розвідок, двотомного видання «Розмови про українських письменників». Будучи самобутнім композитором, написав 103 музичних твори: пісні, романси, дуети, хори – долучився до театрального мистецтва. Творчий злет винятково обдарованої людини було обірвано більшовицькими репресіями, етнічними чистками: в 1928р засуджено на 4 роки, в 1937р – розстріляно. В 1957р реабілітований, на фасаді Полтавського педуніверситету встановлено меморіальну дошку.

7 листопада – 1940 року засновано Конгрес українців Канади (КУК) з ініціативи канадського уряду, з метою ефективної участі українців у боротьбі проти німецького нацизму; це в той час, коли кремлівські правителі СРСР, в тім числі і українським хлібом, сприяли фашизму. КУК, як національна координаційна рада українських політичних, громадських, культурних організацій Канади, у 1940-80 рр. допомагала українському народу боротися за незалежність, опікувалася збереженням етнічної і духовної самобутності еміграції, систематично відзначалися День Української Державності і Соборності, роковини Голодомору, проводилися акції протесту проти русифікації в СРСР.

9 листопада – День української писемності і мови, Вчені підрахували, що за останні 400 років підневільного стану, проти цієї мови, писемності було спрямовано приблизно 500 циркулярів, указів, розпоряджень на її обмеження, знищення; у підмосковний період їх нараховується 479.

13 листопада – 150 років від народження Дністрянського Степана Севериновича (1870-1935), вченого-правника, політичного діяча, академіка. Народився в Тернополі, освіту отримав у Віденському ун-ті. В 1901-1918рр. професор австрійського цивільного права у Львівському ун-ті, опублікував трьома мовами (українською, польською і німецькою) понад 12 новаторських праць, зокрема «Чоловік і його потреба в правовій системі», «Звичаєве право і соціальні зв’язки». В 1920р. написав проект конституції Західно-Української Народної Республіки, розробив основи правової держави, в т.ч. правління республіки, заклав підвалини української політології, – у противагу чужинській псевдонауці Марксизму-Ленінізму-Сталінізму, яка на довгі десятиліття запанувала і в підрадянській Україні.

14 листопада – 1925 року у Празі постала Леґія Українських Націоналістів на чолі з полковником Миколою Сціборським. Це були намагання закордонних українців після поразки визвольних змагань у двобої з московським більшовизмом (1917-1923) обєднати всі політичні сили, що відстоювали державницьку незалежність України. Центр Легії знаходився у Подебрах, до неї входило багато студентів, викладачів місцевої Української господарської академії, вона мала свої осередки в Празі, Берліні, Відні, Парижі і ін. містах. Видавничим органом був журнал «Держава і нація».

21 листопада – 190 років від дня народження Маркевича Андрія Миколайовича (1830-1907), етнографа, правника, музиканта, громадського діяча. Народився на Полтавщині, походить зі старовинного козацького роду, став сенатором в імперії. Своїми зусиллями заснував музичні товариства і школи при них у містах Києві, Одесі, Харкові. Домігся повного видання творів Т. Шевченка та повернення його рукописів з жандармських архівів до Чернігівського музею. Був головою Шевченківського товариства допомоги знедоленим уродженцям Південної Росії, які навчалися у Петербурзі. Підготував і видав збірку українських народних пісень. Його внучаті племінники Ігор та Дмитро Маркевичі є видатними музикантами Франції.

25 листопада – 1905 року у м у Лубнах на Полтавщині завдяки братам Шеметам вийшов перший номер україномовної газети «Хлібороб». Це була перша на Наддніпрянській Україні україномовна газета. Наклад складав 5 тис. екземплярів, але попит на неї виявився шаленим. У третьому номері редакція повідомляла, що двох перших номерів марно шукати – вони розпродані. Четвертий номер «Хлібороба» вилучили жандарми. П’ятий номер вийшов у грудні 1905-го і виявився останнім, бо після цього газету заборонили. Володимир Шемет не опустив рук і 1906-го заходився відновлювати часопис під назвою «Хліборобська справа». Полтавський губернатор заборонив видавати у губернії ще одне українське видання, бо з 24 грудня 1905-го коштом місцевої Громади у Полтаві почав виходити тижневик «Рідний край».

27 листопада - День пам’яті жертв Голодомору в Україні. Офіційне вшанування, в т. ч. і визнання геноцидом, розпочалося з ініціативи української діаспори США і Канади. Біля мерії м. Едмонтону (Канада) встановлено перший у світі пам’ятний знак, де з 1983р. щорічно за участю мера проводяться відзнаки. Уперше тема Голодомору у художньому творі розкрита в 1934р. письменником-емігрантом Уласом Самчуком у романі «Марія». У 1986р. поет Іван Драч перший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор». На Заході про голодомор стало широко відомо уже в березні 1933р. з репортажу журналіста Г. Джоунз «Про Великий голод в Україні», надрукованого в пресі. Дослідники трагедії Джеймс Мейс (США) і Роберт Конквест (Англія) довели, що Голодомор в Україні відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду, і його визнали таким 24 країни світу. На тлі голоду і в інших територіях СРСР від «хлібозаготівель», в Україні і Кубані тотально було конфісковано – і не зернові продукти, тобто все можливе їстівне, тому голод переріс у голодомор, у терор голодом.

28 листопада – 130 років від дня народження Тулуб Зінаїди Павлівни (1890-1964), письменниці, громадського діяча. Народилася в Києві, отримала освіту філолога, літературну діяльність розпочала в 1916р. Є автором відомих романів «Людолови» (Україна на початку ХУІІ ст.), «В степу безкраїм за Уралом» (про Т. Шевченка на засланні). З 1937 по 1956рр. перебувала в таборах та на засланні, стала інвалідом, реабілітована.

Над випуском працювали: 
Степан Герилів, Володимир Пилипенко, Анна Волканова