Mon10222018

Last update03:18:56 PM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back КУЛЬТУРА КАТАЛОГ: КУЛЬТУРА НАШ КРАЙ Над морем (оповіданіє). Підгороддє Лїски

Над морем (оповіданіє). Підгороддє Лїски

Над південним морем, під горою, на рівнинї, стоїть місто Бердянка. На захід од міста — два підгороддя, ближче — Ліски, а далї — Кондра-Лїски [Дальні Ліски. – Прим.]. Майже всї мешканцї обох Лїсок — нащадки утїкачів з крепацтва, а ще — запорожські потомки.

 

Початок червня. Вечір. Сонце вже cїло, а його жовтогарячі промінї теж покинули небо — над землею місяць панує. Хоч і пізно, та Лїщанська дітвора ще не вгамувалась — дехто з них, закачавши штанцї, по калюжах „пароходи“, „шаланди" та „бриги" пускають; а инчі — кидаючи од берега камінцї — намагають ся потопити cї „судна". Більші дївчатка у піску, y попелї — „у кремяшок" грають ; а матері, обаранені безлїччу діток, по хідниках, присьпах — сидять, безпешно лузають насїння, „чешуть язики”, та чоловіків чекають — „када з моря приєде, мєлачі принесеть".
Всюди гуртки молоди — приятельська гомінка, регіт щасливих, голоси підпилих, що по надмірній працї в порту, „бартижають” до дому...
Обнявшись, на загатї сидить двійко закоханих. Поуз них од міста простує постать.
— Добрий вечір — промовила постать.
Їй не одказують...
Острашливо озираючись, постать мерщій поминула неввічливих.
— „Слїдчий” — сказало одно.
— „З Сібірного дачі" [Сібірниний – вуличне прозвисько Григорія Кравченка -  батька Василя Кравченка. – Прим.], — пробубонїло друге.

Се справдї був слїдчий, Петро Іванович Корчак [свої твори Василь Кравченко часто підписував псевдонімами: «Корсак», «Могильний», «Тавричанин»…  Тому-то головного  персонажа цієї розповіді, якого автор наділив деякими  власними рисами, і назвав Василь Кравченко  Петром Корчаком. Садиба (“дача” Сібірного) ж  Кравченків «в Лисках» находилась поруч розкішної двоповерхової  дачи французького консула Івана Бовве, де в радянські часи був дитячий протитуберкульозний  санаторій. - Прим.], котрий протягом кількох років що-лїта їздить з України на дачу до Лісок.
Корчакові нерви напружили ся дужче, він сподiвав ся, що зараз його хтось повинен тут шпигонути чимсь дуже гострим, з того й рука його залїзла в кишеню, вишукує там чепелика [чепелик – складний ніж. – Прим.]...
Чепелик намацав ся, але-ж він остiльки маленький, що ним не одібєш ся... хіба рощепити, то все-ж довший буде...
А з під кожної брами настирливо всякій людинї під ноги гарчить собашня!
Вулица довга, струнка. На розї колись-то була Михелева коршма, і там-же, повна „вулиця" водила ся. Михель давно вмер, кopшму згубив манупіль, натомість камяниця зявила ся, а „вулиця", як і була. Зараз тут теж з півсотнї хлопцїв та дівчат.
Сміх, регіт, веселощі!
Чим далї йшов слідчий, тим він більше вчував, що його чепелик нїчого не вартий.
Постерегаючи, що зблизу нїкого нема, він раптом зломав на хіднику добру гиляку з акації, обгалузував її —вийшов цїпок замашний!

Ще на кілька кроків од Корчака, спереду, обнявшись, „бартижало” -двоє пяних, — у одного білі штани, він сопе, а другий любенько до нього говорить:
— „А я уже ножик узяв і зарєзать тібє хотєв, а у єто время мінє хтось —дьорг за руку!  Ну, тває щастє, а то-б зарєзав був“...
Корчак ішов лїворучним хідником, a ce, аби поминути сих балакачів, звернув на серед вулицї і ногами попав у багно!
Десь далеко счинила ся бійка!
А в сю хвилю коло вуха слїдчого просвистїв камінчик!
Корчак пригнув ся був, а другий камінець несподївано улип йому в живіт!  З болю слідчий оно засичав!
— „Дядя, ось він!"
— „Ось, ось"!  —враз закричало кілька дитячих голосів.
На праворучнім хіднику, дитячий гурт і там же один хлопець тримав другого за матню.
Осатанїлий Корчак наскочив на напасника, злапав його за чуба і з усього маху ціпком ударив його по спинї!
— „Ой -ой! " —Зарепетував малий. Слїдчий стямив ся, пустив хлопця і мав іти далі.
Той же хлопець схопив шматок черепицї і нацїляючись ним у Корчака, проскиглив!
— „Я т-тобі голову розтрощу“!
— „Так йому, так"!— підюжували хлопцї товариша.
— „Я т-тебе на муку розітру!— грізно просичав слїдчий, простуючи од дітвори далї.
— „Ов-ва, пан! Думаєш, не знаєм — курячий пан! — вслїд йому кричали озвірілі дитячі голоси.

І знов камінцї засвистїли в повітрі!
Але вже Корчак так ловко ухилив ся, що жаден камінчик його не дістав.
— „Ей, пане слїдчий, пождїть но“!— щось захарчало поза Корчаковою спиною тоді, як уже камінцї цілком не долїтали до нього.
Корчак, гадаючи, що се йому мають оддячити за хлопця, наміг ся був тїкати. Але перед ним виросла висока, босонога постать.
Кашкет у постати далеко на бакирь; через плече — незалежно перекинуте пальтишко.
— Драстуйте, Івановичу!
— Здоровенькі були, — одказав слїдчий, стискаючи протягнуту йому руку невідомого. Корчак уже мав був приязно осміхнути ся, а замість того враз одвернув ся од горільчаного сморiду, що так йому задушив з підпилого!
— Ви, кажуть, нїби то з нашого брата, з мужиків, а так пішли в  гору?
— А пішов...
— Три тисячі дістаєте?
— Мало що не стільки...
— А ти знаєш, чиї се ти гроші береш?
— З казни гроші, чиї-ж?
—Ти ссеш людську кров! Он, бач, музолї які?
—Копитал труд побідив, а в мене в хатї восьмеро не  ївши сидить!

Невідомий так хижо мельнув очима на Корчака, що тому здало ся, наче балакач вишукує, як би йому сього панка найкраще вдарити по голові!
— Дай двадцятку!
У Петра був оно рубель, він мерщій тицьнув його сьому звірюцї; a далї, стискаючи в правiй pyцї цїпка, лївою знов намацав чепелика... І тут же, без роздуму, пішов геть од настирливого!
— Знаємо вас, „привелєгов", — до вязнї людей сажаєте нї защо... Буде й на вас черга!
Аби не спіткати собі на вулицї більше прикростей, Корчак повернув просто до моря.
А там, вздовж усього берега, де ще хатки не  повpiзали ся в море, стоять рибацькі судна, як от: „трамбаки“ двохмаштові, „астраханки" на три машти, і всі вони „кільові“; а щоб не падали, то кожна з під низу утрімуєть ся чотирьма пісчаними подушками... Сї судна високо позадирали в гору свої носи, наче вони з погордою дивлють ся на се бурливе море і з певністю хочуть до нього сказати, — „нам ти анїколи не  страшне"!
А маленькі „ялики“, „гапки" — днищами до гори перевернуті —під ними-ж і біля них, що-дня, з великого раня до пізньої доби, старе й молоде ледачує в піску.
Тут i зараз лунають такі голоси: — „Жирова"!
— „Так, стара"!
— „А козирної „шóхи" не хоч*?

Біля одної гапки з двадцятеро народу; розбившись по чотирі чоловіки, вони „репішили ся" „у хвильки", а пятий — при кожнім гуртку присвічував восковою свічкою... Але-ж яка тут щира гра була!  Той, хто клав карту, страшенно бив свого попереднього ворога, наче з його рук до низу не карта летить, а гатить молот тяжкий, що падаючи з гори, мусив страшенно улипати до ковадла! Тут так, коли твій „ляп“ чують з далека, то ти і є справжнїй картяр!
— „О, о Сєнька з Ванькою „косую" дастали"! —залунали радісні відгуки з одного гуртку.
Загальний регіт!
Двори розгорожені, а великі ковалки землї при них лободою, височезним буряном поросли... Про можливість завести свою городину — тут нїчого не чути — овоч найкраще купти у „хахла“*”,  у „бургара“**”.
Часом, аби поминути хатнїй ріг, мусиш кілька кроків у воду ступити. Де-хто з бережан, завинувшись у дрантє, під байкаючий плескіт моря уже спить коло хати.
Поруч якогось чоловіка спало дві собаки; вони зачули чужого, заґвалтували! Господар пробудив ся, звів голову.
Працюючи над кінцем Петрового ціпка, собаки аж заходились!— І охота ото собак дражнить, чи не краще би спати"?!— гнївається зведена голова.

Ще далї, де кінчаються Лїски і починаються Кондра -Ліски, — з берегу моря, стремить цїпок, а з його маківки лихтар присвічує тій громадї, що на  пісочку розсілася навколо цїпка і храпучими голосами жалісно виводила стару пісню бердянських сентиментальних куховарок:

„Ах, мамаша, мінє тошна
І сказать було пиважна —
Лю-бив Ваня, любив вєрна
Тіпер бросів безпримерна“ …

Се якийсь господар робив закладчину. Аби поминути щасливо товариство, Корчак звернув праворуч, у провулок.
А зараз же за рогом проти слідчого простував цілий гурт молоди: у попереднього — за лїве плече незалежно зачеплена „гармошка".
— „Хлопції, ходїть до Мерлика абрикоси красти“! — закричав один з гурту.
„Ходіть, ходіть”!  - одноголосно підтримала громада.
„Гармонїст" раптом завів веселої: А хлопчача лава, захоплюючи собою всю вулицю, чим дужч, під „гармошку", кричить:

„Я-а-а Бердянські де-евкі модни,
Па-а три дня сидять галодни"!

— «Добри вечір"!— уклонився Корчак товариству.
— „Провалюй"... —гримнув хтось з сеї ватаги.
— „Хлопцї, давай побєм, щоб да наших девак не хадив" І кричить другий.
— „Та то-ж слїдчий“!
— „Хай не шляєть ся“!
Корчак, мов ошпарений, по над загаткою, згинцї, проскочив уперiд!
За кілька хвилин він уже був дома.

“*”Хохол —селянин
“**”Бургар —Булгарин

__________________________________

Сусїди.

В кінцї Кондра-Лїсок, де цілується море з горою — колїр цілком инший — майже біля кожної хати, ближче од берега — садок, а на гору виноградничок.
Тут і стоїть дача Сібірного [Сібірниний – вуличне прозвисько Григорія Кравченка, батька Василя Кравченка, якому в молодості начебто довелося відбувати покарання у Сибіру. – Прим.], де й лїтує Корчак.
Стати до гори спиною, то — просто — море безмежне, праворуч — Денисова коса [Обіточна коса. – Прим.], лїворуч — порт, а з моря його захищає мол, котрий звичайно тут „каміньом" зветься. Глибше — Бердянська коса, з елєктричним на нїй маяком.
Поруч Сібірного дачі живуть міщанські родини: праворуч — Браженки [Бражники. – Прим.], лїворуч — Боженки.
У кожної родини по три хати в дворі і сила дітей. Уся ся дітвора, купаючись, цїлими днями валяючись у гарячім піску, так позагнїчувалась, що нагадувала ватагу напівдиких Арапів.
Головою родини Браженків є старий, кривоногий Петро Бражник, або — Чупа.  Колись, на підпитку, Петро розгнївався на свого суcїду Мульченка, і, шпурнувши в того звичайним чіпом з бочки, сказав:
— „на ззіж сього чупа“!
А Мульченко, у  відповідь на се, так зaцїдив Петра веслом, що перебив тому праве колїно. З сього випадку Петро скривів, а до того ще й дістав собі неприємне призвисько — „Чупа“...
У Петра пять синів і всі вони жонаті; з них дома оно найменший Данило, — він доглядає за господарством.
Остатнї Петрові сини своєю „астраханкою“ цїлими тижнями з „крюччем" гоняють по морю за красною рибою.     

Старий Чупа звичайно „запива“, але доки дійде на се черга, він тяжко працює коло бондарки, а свій зарібок усе „отклада“.  
Боженків три брати — Олекса, Іван і Самсон. Уcї вони разом, з Чупиним Данилом записані у „артїль” до дванадцятого „ номера“*”, і ходять у порт на нагрузку. Як же їхньому номеру не черга ставати у порту до роботи, то вcї вони дома „коло сіток" працюють. А нема що робити, то з дітьми разом ледачують у пісочку.
Небіжчик, батько Боженків, був високий страшний дїдуган „Лисий Трохим“ на призвіще — „Запорожець", або — „Задунай“, себ то, людина, що прибилася до Бердянки зза Дунаю.
Як було вільнїйше в степах, Трохим був „десятинником“**”, а стало скрутнїш, збіднїв і найнявся пасти лїщанську череду, та ще добре пив горілку.  
При старости Трохим зрікся пити, зробився побожним, з того й дістав призвіще „Трохим Божий”.
По снїданку, Іван давно лежить поруч свого кабанчика з берег моря і дуже делїкатно чуха тому по за вушком.
Кабанчик розмяк, нїжно хрюкає.
А позаяк кабанцї на прикiлках вздовж усього берега, то се й не гурт як приємно Корчакови — з свинями не гарно купати ся, от він політично і озиваєть ся з своєї брами:
— Іване Трохимовичу, і що бо таки тут ваш кабанчик їстиме?!
— О, має паштєніе, воно тут носом риє і рачки в пісочку знаходе!
— Харашо, вода тут!

А всю пору Браженків Данило, закачавши штани, берегом, босяка, простує од міста. За плечима, на паличцї, патинки й пальтишко.
— А що, Данило Петровичу, по роботї?—спитався Корчак.
— Та на пароход поприходили аратори, ну, артїль і забаcтувала; От я й став до вигрузки з ваґонів, а „шахаї“***” давай кричать:
— „Тобі мало з артїли жить, нас, поодиноких грабуєш?“
— От я тоді взяв за свою приватну роботу десять копійок тай думаю — мабуть піду до дому, адначе жінка борщу наварила; а нї, то хоч за косу потягаю, щоб не ледачувала.

“*”Артїль портових робочих —перегрузчиків у Бердянцї складається з дванадцяти номерів, по двадцять чотирі чоловіки на номер. Як треба ставати до роботи то номері чергують, бо инакше не стало б на всіх роботи, і де-хто сидїв би не ївши.
“**” Арендував не менш десятка десятин городської землї.
“***” Шахай — у Галярцї  — босяк.


Данило вже давно дома, а Іван усе ж таки лежить при кабанчику. Іванови лїт 47, уже сивенький; до роботи не гурт як упада, бо добре знає, що його дружина — Настя, хоч і пихата, але ж працьовита — за такими плечима можна й „помантачить".
Зарившись черевом у тепленький пісочок, він любить цілими годинами так лежати. В сю хвилю Іван мовчки дивиться на се море, в якім він виріс... — От він має своєї пів хати, а хай но йому десь одсторонь дадуть найкращий палац у власність — не піде, — що він робитиме, чим дихатиме без свого любого моря?!
А як гарно зараз, — у порт іде закордонний пароход! Іван так вилїчує: пароход на три труби, такий бере 200000 четвертей — одному номеру дається зробити 50000... Іванів номер робив у першій черзї, на третім од сього, такім же пароходї, от і виходить — Іванова черга не на сей, а по ньому, у першу чергу. Як би пароход двохтрубий, такий бере єдних півтораста четвертей — лїчба инакша!
Корчак надійшов до Івана.
— А  де ж ваша Катька? —раптом запитав він у суcїди.
Іван враз стямив ся й одказав:
— О, Катька в мене маладєц, caмa cїтки вяже та зо мною й ставить... Хоч і не маю сина, а вона в мене краще, як у иншого хлопєць.
— А вона ж грамотна?
— Та Богу уміє.
— Чом же не більше?
— А на що нам більше? — Я не хочу, щоб мої дєти письма писали до кавалєров... Я так —довів до хтарого класу— і баста! Аби, як служитиме у Жида, уміла расход записать.

Іван говорить, а Корчак вишукує в піску штучні камінчики, черепашки; і чим далї йде діло, тим ся, майже нїкчемна робота, більше його захоплює.
— А от Катька, — провадить Іван розмову далї,—то cї самі черепашки наниже разочок, а бариня з Петранової дачі й дасть їй двадцять копiйок... Ну, тільки сам би я не назбiрав їх багато, не наравить ся менї ся робота, я вже се переробив. На все свій час... — Як дитина вистаруєть ся, то се їй лєсна — вона заробе... Сваю копiйку охота мать...
А в морі тим часом сила хлопчиків, дівчаток, — сперечаючись, наче морські свинї“*”; вони головами булькають проти „зибу“**“,назад виринають!
Низова “***” заходила ся остiльки, що Іванова „гапка“****”, котра замокала в водї, прибившись до берега, по кожній „бурунинї“, днищем гатила у твердий пісок.
— Максим, закинь „Кошку"! — скомандував Іван.
З дитячого гурту вискочив кругловидий, лїт пятнадцати, хлопець і поплив до гапки, взяв там „кошку", прилаштував з неї собі в зуби бичівку, щоб то сього якірця закинути у глиб на утриманнє човна у водї.
— Максиме, що з тобою?! —злякав ся Корчак.
Справді, оненько, уся Максимова спина була чорна, здута!
Максим — Самсонів син. Його ще позавчора злапали Німцї у винограднику, зняли у нього штани й шапку та так і пустили. Самсон, повернувшись увечері з перегрузки, довідав ся про Максимів вчинок, але змовчав, оно вовчим оком скинув на сина...

Учора ранком була низова більша за сьогоднїшню і залила Самсонову гапку.
 Мати благала Максима стати їй до помочи — витягти човна, а Максим одмовив ся.     
Сеє підслухав Самсон, злапав сина за чуприну і канатом так страшенно пописав тому спину, що вона вмить стала чорною!
Максим цілу добу ховав ся з людських очей, а се не втерпів; забувши про свою біду, враз осоромив ся!
— Ото, щоб знали прокляті дети, як винаград красти!— повчаюче сказав Іван.
З дядьковах слів, Максим з„кошкою“ мерщій чкурнув у глиб!—
А слїдчий нїяк не мігши забути так страшенно розмальованої хлопцевої спини, ввесь час міркує над питаннєм — „а що, мовляв, коли б Максим звернув ся до нього зі скаргою на батька, то як лїчити таку спину — легкими, чи тяжкими побоями“?.


“*” Морська свиня —дельфін.
“**” Зиб —бурун теж, морська хвиля.
“***” Низова —вітер з півдня, верхова —вітер зпівночи, з гори.
“****”„Гапка" —душогубка теж, плоскодонний човен, без машти.

 

 

ВАСИЛЬ КРАВЧЕНКО (1862, Бердянськ – 1945, Ростов-на-Дону)

Надруковано - «Літературно-науковий вісник». Том XLVI, книжка IV, стор. 57 – 102. Львів – Київ. З друкарні Наукового Тов. ім Шевченка, 1909 р.  
Авторська орфографія, лексика та пунктуація збережена

Далі буде...

Світлина Миколи Братанова

НОВОСТИ БЕРДЯНСКА

Лента новостей всех порталов города.

INFO. В ЯБЛОЧКО!

Агентство новостей INFO. Бердянск.

МОДНЫЙ КИОСК

Сайты, скидки, объявления и фото.

Город Запорожье

Организации, товары и услуги города Запорожья. Путеводитель

BERDYANSK.NET

Городской интернет сервер "Поинт"