Sat09232017

Last update07:06:40 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back КУЛЬТУРА КАТАЛОГ: КУЛЬТУРА НАШ КРАЙ Над морем (продовження). Виноградарі

Над морем (продовження). Виноградарі

— Ей, ей, лови, лови-и!! Захарка-а!!!
— Навперейми, навперейми!!! — несамовито ріжними голосами залунало коло берега.
Саме, як ще Максим з своїм товариством купав ся, по над ворітьми Сібірного дачі, захекавшись, пробіг хлопець! Йому намагав ся перерізати Браженків Данило!. Уся невеличка площа, од парканів до моря, усипалась лїщанською дїтворою, жінками, чоловіками...

 

Кожне кричало, верещало!
Простягаючи уперід руки, всяке з них, наче от-от мало вхопити утїкача! Хоч же сам сей хлопець уже так далеко був од ycїї громади!
Тільки що Данило був наскочив на Захарку, як сей несподївано рвонув ся і ловко пролетїв уперед!
А Данило затримавши у себе в руках клапоть одбатованої Захарчиної сорочки, сам носом зарив у пісок!
Захарка, опинившись від Данила кроків на десять, став і, тяжко дихаючи, почав увесь мир хрещений у батька — в матїр цибанити!
Допіро [допіро - щойно. – Прим.] сей хлопець дістав якийсь вузлик з кишенї, затряс ним у повітрі, люто піддражнював громаду і ще більше сварив ся!
Ось, ось другий „виноградар“! — закричала дїтвора, показуючи на берег.
—Та се ж Палїкашка Пацанчук!
У морі, по пояс стояв хлопчик лїт пятнадцати. З берега він був обаранений звідусюди. Палїкашка зацькованим вовком водив своїми вогневими очима!

А Христя, Самсонова жінка, стоячи при своїй хатї, бідкалася:
— Отак, ти працюєш, а воно, вилупок проклятий, псує твою крівавицю!
А Самсонa cї речи страшенно підюжують, адже ще сьогоднї Христя скаржила ся йому на те, що біля їхнього винограднику оно вона з Настею працює, Олексина ж дружина — Наталка —тільки по затинках ховаєть ся, а на готовеньке, то вона ж першою зявить ся... А тут ще cї розбишаки крадуть виноград!
Самсонови лїт сорок — присадкуватий, кучерявий, кирпатий, бистрі, карі очи, мов залїзо кремезний! В хвилини обурення — вогнево-лютий! Він сам в роботї страшенно загонистий, з того й чужу працю поважає...
А тут, убачивши своїх розорителїв, він остiльки загарячив ся, що аж заплигав на місцї, наче очима хотїв досягти злодія, так же бояв  ся штани забродити!
Пацанчук на кілька кроків стояв од нього. Максим усе нїби хлюпавсь у водї, справді ж — виміряв силу; a ce, скинувши оком на батька, він враз наскочив на Палїкашку i зaцїдив тому по пицї!
Пацанчук, далеко більший за Максима, схопивши сього за голову, нахилив його у воду, почав був топити.
— Самсоне, скидай штани! — кричить Данило, з берега сам забігаючи так, щоб Палїкашка нїяк не вирвав ся від Самсона.
Самсон мерщій скинув штани. Пацанчук убачив, що йому хутко може бути кінець, кинув Максима. Але ж Максим цілком осатанів, — злапавши Палїкашку за ноги, віп дряпав його, щипав, кусав!
Самсон раптом став синови до помочи!

Пацанчука вивели на берег і тут його обаранила вся громада. Захарка, постерігаючи свого товариша злапаним — добрим камінцем шпирнув у гурт і сам подав ся за Кондра-Лїски — геть аж до жидівського цвинтаря!
— Ой-ой!— заскавучала якась жінка.
Та на неї жадної уваги!
А Самсон, тримаючи виноградаря за руку, витяг у того зза пазухи стару подерту шапку з підробленого баранця.
У шапцї було замотлошено кілька фунтів цілком зеленоговинограду.
— Бий його, бий!— заревла громада, гуртом наступаючи на хлопця.
— Ах ти, скотина, то ти псувати виноград?! — захарчав Самсон; і з усього маху пацнув Палїкашку по мордї.
Пацанчук, анї зморгне! Він оно хижо поводив очима на своїх ворогів.
А Самсона з сього ще більша злість розбірає, він ще був замахнув ся на хлопця.
— Дядя, ви як були таким, то теж виноград крали, а бєтесь! — сказала Іванова Катька, враз з тим ховаючись у гуртї. Самсон, несподіваючись собі від небоги такої прикрости, раптом осїв.

Допіро вся дітвора метнула ся по Палїкашчиних кишенях. І витрусила з них ще кілька фунтів винограду.
— Диви, диви з табаком!
Справдї, виноград, здобутий у Палїкашчиних кишенях, був у корішках.
— Бери шапку, знїмай штани!  —кричить Самсониха, що тримала на руках одну дитину; а друге, замусолившись хлїбом, саме вчепило ся за материну спідницю.
— Шапку, шапку взяти!— загули дитячі голоси.
Дїтвора мала рацію, бо кожне-ж зних є з себе той же „виноградар", як і Палїкашка — не в одного зних теж шапка, або хустка пропала з голови, адже їх також ловили у виноградниках і теж били; а з того й зараз, хіба опруч Катьки, всяке хотїло на Пацанчукови за своє помстити ся.

Самсон мав уже нести Палїкашчину шапку до хати, але виноградар, убачивши сеє, раптом заскиглив: — Дядя, дядїнька, не буду, віддайте шапку!
Чим дужче бють виноградаря, тим він більше повинен терпіти —свою хвабрість мовчаннєм треба показувати! А збути ся шапки — штанів?!.  Та се-ж сором на все підгороддє! Се так, як отчасом буває на війнї — москалї стеряють полкового стяга!
Палїкашка скорив ся — Самсон одразу подобріщав.
— Нехай батько прийде за шапкою, — сказав він.
— Віддай!— гримнув Іван.
— Самсон зглянув на брата — згадав Катьку; йому отверто, що все те, що тут зараз робило ся, справдї в свій час було й  з ним.
Самсон витрусив виноград у Максимову сорочку і оддав виноградареви його шапку.
Палїкашка мячем одскочив од громади; і зараз теж, як і  його товариш Захарка, засукавши рукави мокрої сорочки, крутив дулї, плював на них — тикав людям, непотрібно сварив ся... Кидав камінції на своїх напасників!
А громадї усе се цїлком не дошкуляло — се-ж тут така звичайна річ!
— Ой-ой-ой!!!— враз заскиглила Самсонова дївчинка, що була при материній спідницї.
— Де, де вщурило?!.  —злякала ся Христя.
— Отак тобі! — крикнув цілком озвірілий Самсон; і за один дух він опинив ся коло Палїкашки, злапав того зачуба і рванув йому очкура.
Штани з „виноградаря” одразу опинили ся долї!

Браженків Данило духом счепив з кошки бичівку і поміг Самсонови скрутить Пацанчукови назад руки!
— Ой, ой, дядїнька, небуду! Ой, ой, небуду!— вчуваючи собі щось страшного, просив ся Палїкашка.
Та тут на його сльози жадної уваги.
Напів  голого Палїкашку привязали од улицї при Івановій хаті, до ясеня; а крадений виноград Максим поклав перед очима „виноградаря", і на його-ж штанях.
— Тю-тю!
— Тю-тю-у-у!!!— радісно кричала дітвора.
А Катька, з того-ж гурту, очима нервово стежила за дядьком Самсоном, і ввесь час крутила щось у себе в хвартусї.
Самсон уже оступивсь був кроків на двадцять од „виноградаря", як Катька враз забігла за Палїкашку, і з її хвартуха блиснув гостряк з рибальского ножа — ним вона вмить перечикнула бечівку!
— Гайда на гору, безштанько!— крикнула Катька, кулаком пацнувши Палїкашку в потилицю.
— Катька!
— Катька пустила!!.— жахнула ся громада.
— Лови, лови-и!!!
Самсон, вмить озирнувшись, скамянїв!
Але, що тут думати багато, Палїкашку злапаєш на рівному, під гору-ж — нїколи!

__________________________________

У день.

Сонце давно тирчить над головою.
Парить...
Протягом кількох день низова й дощ не вгавають.
Усюди так швендяють хмари, що хвилина, дві — і дощ знову лине!
З берегу стоїть Іван, а під ворітьми, на Корчаківському ослонї, сидить вродлива молодиця.
Се Олексина жінка — Наталка. У  неї на руках маленька Шурка.
— А бачте, Йвановичу, який у морі гряд ідеть, — озвав ся Іван до Корчака, що стояв при Натальцї.
Корчак попростував до Івана.
— А сонечко, ач як яхидно вщира з-за чорної хмари, наче піддражнює!— підтримав Корчак.
Краще-б уже воно не дражнило ся, бо он, у Куцій “*” що-дня молебні правлють, щоб дощ перестав, — бідкаєть ся Наталка.

“*”Куца —булгарське село біля Бердянки.

Ще молодиця не докінчила свого, як раптом наче з відра посипав дощ!
Іван скочив під перекинуту гапку.
За ним полїз і Корчак.
Якийсь час обидва прислухають ся до того, як тарабанило
З гори... На рештї вода цївками потекла на землю, а тут її ковтав пісок.
— Ет, погано, як би не порт, то з сього моря, хоч умірай, — бідкаєть ся Іван далї.
Та одначе, й з портом допіро погано... Прийшли „аратори”, збивають, — „не грузїть", кажуть, „хай більшу платню дають”.

Перш, бачте, можна було грузити з нашого берега на загрянишні пароходи тільки у Марнуполї — там порт був кращий за наш колишнїй, а допіро і в нашій Бердянцї зробили не згірше їхнього — сміливо можна грузити загряницю. Марнупільцям се виходе заріз, от вони й підсилають до нас своїх „араторів", котрі й звертають ся до наших робочих: — „нада, кажуть, шоб капіталїст і робочий однаково заробляв". А хіба-ж се можна? Капіталіст має свій капітал, а ти — нїчого, тай ділити ся з ним? Та се-ж і такі знайдуть ся, що й робити не захочуть?!. Ти робиш, а твій товариш спить, — як же тут рівняти, як однаково платити?
Дощ перестав.
Наталка з Шуркою знов уже сидить на ослонї.
Корчак з Іваном повилазили з під гапки.
На-томість опинились — Іванова Катька з Натальчиною дочкою — Веклою.
До них прилучили ся Катьчині сестрички, літ 10—11: Вєрка, Людька та ще цїла низка инчої дїтвори. Уся ся ватажка по-щирости почала бавитись „у  кремяшки“.
— Катька, он, бач, твій Палїкашка па глину паєхав, — шпигонула Векла.
— Женишка, женишка! —підтримали Веклу инчi дитячі голоси.

Катька ніби не чує сього, адже зараз вона „у кремяшках”виграла у Векли, з того Векла своєю долонею й накрила чотири камінчики на піску.
Допіро Катька, підкинувши догори над Веклиною рукою пятого „кремяшка", доки він повернув ся до її жменї, вщипнула Веклу за „віґлї", промовивши „раз“!
Векла, а нї зморгне!
— „Два“.
Векла скривила ся.
— „Три, чотири!“ — весело приказувала Катька, яхидно зазираючи у Веклині очи, та ще дужче щипала подругу за руку!
—  Клов іде-е-е!— заверіщала Векла, і враз пацнула Катьку по мордї!
Катька, зірвавшись, учепилась у Веклині коси!
Дївчача громада розбила ся на два ворожі табори, котрі мовчки, осатанїло, дряпали ся, кусали ся, сипали ся піском межи очи — за коси тягали ся!
Ач, бісова дїтвора, як жирує, певне на дощ, — сказав Іван.
— А знаєте, — звернув ся слїдчий далї до Наталки, — учора, я здибав Олексу, з пароходу, був цілком тверезий. Запрошую його до дому, а він сказав, що свого нїяк не подарує, таки мусить піти до Костика.

— Що там таке у Костика?
— А трахтир, вино-ж пють!
— А скільки-ж Олексії треба, щоб напити ся?
— Та кварт зотри, по тридцять копійок кварта.
— То се-ж для вас погано?!.
— Треба, Івановичу, терпіть.
— Як же його терпіти, коли він що-дня пяний? Учора пяний, позавчора пяний... Четвертого дня сей самий ваш Олекса, то при мінї навіть без козирка швендяв по Лїсках...
— А от сьогоднї він і не пяний, сьогоднї він у мене хазяйнує...
Раненько встав, законопатив гапку, висипав cїтку на пузанка “*”). А зараз у горот пішов, бечівку купе до кошки... Він у мене хазяїн сьогоднї!
— А не випє сьогоднї?
— Як при дїлї, то не випє, а то-б випив...
— Мамо, дивіть ся, який дощ пішов на порт, —сказала Векла, одбившись од дитячого гурту і цілком забуваючи за ту бійку, що зараз була у неї з Катькою.
— Та нехай, дочко, йде, хоч „араторів" порозгонить...
— У  кого хлїб є, тому й „араторів” можна слухати, —додала Наталка звертаючись до слїдчого, — а як у нас віcїм душ дїтвори, а заробити нема де... Хвала Богу, що хоч загрянишних купцїв діждались, а то хоч умірай, як повтїкають до Марнуполя.
З порту дощ раптом ближче посунув ся до берега, а зараз уже великі бризки бульками залопотїли на все море...

“*”Пузанок —маленький оселедчик.

Ще за хвилину він зашумів об пісок!
Усюди туманом узяло ся.
Дїтвора поховалась під човни, старійші —порозбігались по хатах!
За годину знову дощ перестав.
Олекса має їхати у море і вже наміг ся був зіпхнути на воду свою „гапку".
З  берегу Олексї допомочи стала вся дитяча громада.
А Данило, що лежав у себе під яликом, міг би й на далї там зоставати ся, так же нїяко — звичай такий, що як я свого човна пускаю на воду, а ти з берегу, то хоч як, а мусиш найпильнїйшу свою роботу кидати — ставати суcїдови до помочи.
І Данило поплентав ся до гурту.
— Олексїю Трохимовичу, візьміть і мене на „пузанка", — звернув ся Корчак до рибалки.
— А, cїдайте.
На гапцї опруч Олекси ще й підстарший Олексин синок, хлопець лїт двадцяти.
З трох братів, Олекса з ростом і лицями найбільше скидав ся на небіжчика батька; але – ж старий був цілковитий звірюка, а в сина—ганчірчаста вдача.

Опруч того Олекса не говорив, а „тлиндикав”. До сього „тлиндикання“ треба добре вслухати ся, бо инакше нїчого не второпаєш.
Уcї Олексині діти теж „тлиндикають“.
А всього хлопця, що на човнї, як і в батька, — горішня губа подвійна.
— А що, малий, перекинемо ся? — одїхавши з берегу сажнїв на тридцять, спитав ся Корчак.
— А тулїцку не хоце? Як не пелекинули ся с пелеху, то тут нїщохо не путе, — з певністю одказав хлопець.
Небо майже всюди заснувало ся сизими, густими хмарами...
Сонце cїдаючи де-не-де проривало щілини.
На сходї, деще кришку видать було блакітного неба, витикав ся надутий місяць.
З усього моря здіймав ся великий опар...
В повітрі страшенна вохкість.
Гапка повернула ся рівнобіжно берегу, а бурун так плеснув, що в човна хлюпнуло з відро води.
— Краще вже я знїму свої патинки, легше буде скинути одежу, як опиню ся в водї, — каже обережний Корчак.
— Не пелекинемось, — смієть ся малий.

Веслами Олекса враз направив гапку у глиб проти буруну, і вона весело заколивала носом...
— Не пелекинемо, по ми вміємо їхати... Се такий пулун, сщо тільки палинь сакацує (Се такий бурун, що тільки баринь закачує), — смієть ся Олекса.
— А се-ж чия махалка? “*” — сидячи на кермі, за якийсь час спитав ся Корчак.
— Та се й є початок наших cїток, але ми почнемо з глибу.
Вітер затих, а гори схвильованої ним води ще спянїло гойдали ся.
Сперед гапки, двома веслами, лєдаченько, від загрянишного судна „побартижав“ ялик, — його парус, анї кришку не працює, оно хлябає.
— Грек пиндос на парі кальос, дай галєт! — закричав Олексин хлопець.
Капитан з ялика, скалячи зуби, ловко шпурнув сухаря — перепічку.
Корчак піймав руками глибшу махалку, злапав від неї бечівку. Махалка пішла назад на воду.
Бечівкою Петро тягнеть ся до клячка “**” з cїток.
— Нї, Йвановичу, ваша справа панська, а cїтки — дїло наше... Сїдайте но там, де я сидїв.
Корчак мусив послухати.

Хлопець раптом зскочив з носу човна, став спиною до слідчого і поруч нього. Олекса стояв проти сина на ширину cїтки.
„Посуда“***” була висипана cтоpч до берега. Човен став до cїток упоперек.
Від клячка Олекса дійшов до самої cїтки і взяв до себе нижню основу, з камінцями; хлопцеви передав верхню з „шаматами“****”.
Злегенька, підтягуючись на cїтках, рибалки човном посувались до берега. Сїтка, йдучи над човном, заднїм своїм кінцем травила ся назад у воду.
Ось заблимала пара пузанків, вони зябрами позачеплювали ся увічка тонесенької cїтки*.

“*”Махалка — на маківцї цїпка стяжок, напів цїпка —поплавки кружалом, а знизу, у водї, камінець: з того махалка стоїть сторч у водї.
“**”Клячок —палка, що напочатку cїтки росчепірює її.
“***”„Посуда“ — cїтки, усяка снасть, якою ловлють рибу.
“****”„Шамати“ — коркови  поплавки.

— Ловіть, лoвіть, бо втече! — кричить Корчак.
— Коли зачепив ся, то ще не наш ; тодї наш, як у човнї, — каже Олекса.
— Може инчому з них призначено від Бога ще якийсь час пожити, — поважно каже хлопець.
— Петро, Петро, бач, бичок! — зареготав ся слїдчий, замазуючи свій нетерпець.
— Та він не Петло, а Тимоха.
— Як Тимоха, то, кажуть, розумний чоловік.
— Сталий Цупа (Чупа) казе: — „та тебе, Тимоха, сам Пох у хостї на валах єдить“, — каже батько.
— Хаспоть, — поправив малий.
— Плавта, Хаспоть, — згодив ся старий.
— От як би минї вивчити Тимоху cїтки латать, то-б я паном на печі сидїв!
— Як то, він і досї не вміє вязати cїток?!.
— Нову вмію, а от тільки стару латать не вмію, а хутко вже вмітиму...
Тимоха прокашляв ся, і по ньому видно, що сей поважний хлопець справді хутко вивчить ся латати старі cїтки.
Остатнїй клячок шубовстнув у воду.

З десяти cїток у човнї з півсотнї пузанка.
— Допіро вже я гребтиму, — каже слїдчий.
— Та поки я закурю, — ви побовтайтесь...
Корчак гребе. Олекса цигарку крутить. АТимоха, лежачи на човнї черевом до низу, ліктями спер ся на човнячi вiнця, лице поклав на долонії, напружено стежить за берегом; та не дасть ради, з чого там такий галас?!.
А на березї робилось таке: з дачі французького консула трьома фаєтонами їхав до церкви льокай вінчати ся, а дитяча ватага, душ з тридцяти, що саме купала ся, убачивши шлюбних, уся висунула з води, — наголо, низкою вирівняла ся проти паркана; як же хтось зпопереднїх поїзджан гримнув на сю дїтвору, вона осатанїло закидала весїльних, — піском, камінцями, „тпрукала" на коней, свистала на них!
Один з бояр відважив ся припинити дїтвору, погнав ся за нею. Але вона з тюканнєм шубовстнула в воду!
— О,тепер би ми разом з  Тимохою на цілий місяць майнули на Петрову балку — висипали-б cїточки, а гапку на якір, та й спали-б у  морі... та грузка затримує...
— Бачте, — додав Тимоха, показуючи рукою на порт, де стояло два великі пароходи.
Олекса, накурившись, подав окурка синови; а той, поважно взявши його від батька, смашно затягся!
До берега було кроків з тридцять; останнї хвилї затихаючої води досягали піску і, хоч ледаченько, але-ж ще страшно кидали.
Не можна було анї краплиночку звернути на бік!

Олекса раптом перебіг до слідчого, наміг ся узяти в нього весла. Той не дає.
— Нї, Йвановичу, не можна, — на перекатах, при низовій, аби не перекинуло, треба просто попихати до берега, на се повинно у руках силу мати.
Корчак наче й певен у собі, але-ж весла мусив віддати.
Наталка, Самсон, Данило, знов тут.
Дїтвора за Катьчиним приводом весело кинулась у воду проти човна і разом з старими за один дух вихопили гапку на берег!
— Ах ви, ідолові невдалю-у-уги!!— розлягав ся хрипучий голос з Бражникового двору.
— Щого се Цупа селдить ся?— спитав ся Олекса.
— Я заборонив, щоб хто часом батькови горілки не принїс, — одказав Данило.
Олекса повикидав пузанка Натальцї в кошика.
Темнїло...
Під хатами перекликали ся дитячі голоси.
— Ти, Семене, гляди, я не прийду на твій пароход, я роблю у пятому номері, а в десятий минї не вільно...
— Ого, попробуй робити у двох номерах, то тебе в порту в завтра так „аратори“ осміють, що ти й своїх не знайдеш!
— Ач, бісова дітвора, ущо бавить ся?!.— засміяла ся Наталка.

Далі буде...

ВАСИЛЬ КРАВЧЕНКО (1862, Бердянськ – 1945, Ростов-на-Дону)

Надруковано - «Літературно-науковий вісник». Том XLVI, книжка IV, стор. 57 – 102. Львів – Київ. З друкарні Наукового Тов. ім Шевченка, 1909 р.  
Авторська орфографія, лексика та пунктуація збережена

Дивитись початок

Світлина Миколи Братанова

НОВОСТИ БЕРДЯНСКА

Лента новостей всех порталов города.

INFO. В ЯБЛОЧКО!

Агентство новостей INFO. Бердянск.

МОДНЫЙ КИОСК

Сайты, скидки, объявления и фото.

Город Запорожье

Организации, товары и услуги города Запорожья. Путеводитель

BERDYANSK.NET

Городской сервер интернет-провайдера "Поинт".