BIG.ZP.UA

 

BIG.ZP.UA | БЕРДЯНСКИЙ ИНТЕРНЕТ ГИД | ВКОНТАКТЕ

ТУРИСТИЧЕСКИЙ ЦЕНТР "КУРОРТНЫЙ БЕРДЯНСК"

Sat04292017

Last update07:07:35 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back КУЛЬТУРА КАТАЛОГ: КУЛЬТУРА НАШ КРАЙ Над морем (продовження). Нагрузка

Большой выбор культиваторов Oleo-Mac italytools обслуживание двигателя в подарок. | Дубовый бочки для алкоголя от производителя.

Над морем (продовження). Нагрузка

Порт у море виступав покoйом. На праворучнім розї його поміст на палях і тут же високий елєктричний лихтар. Камінь за верству в глибу. Великі закордонні парусні „бриги“ на рейдї, верст за дві-три по-за молом. Пекучий день початку серпня. По бердянських вінбарях хліба набралось багато. Відомий багатир — Італієць D’ol'orso одразу припер до порта аж три найбільші пароходи, яка от ,Каламбрія“, „Мелан" та „Везувій“.

 

Де-котрі свої суда стоять ближче до берега, инчі, оступившись з порта, віддали свою чергу загрянишним, самі поставали на якоря, під захисток „каміня“.
Вигружають: померанчи, цитрини, абрикоси. Забродчики, тикаючи дулї, дражнють грецьких матросів. Безкраї низки підвод: одні на порт везуть зерно, макуху; другі з порта — дрова, вугілля, нафту...
Часом, улучивши хвилину, хлопчик або дївчинка ножем роспоре „чувала “*”, краде зерно... Іванова Катька піддурює аґентського москаля, а тим часом хлопчача ватага, за Максимовим приводом, кріз душники, очеретинками смокче вино з бочок.

Одежа і мова з цїлого світу! Та тут се нїкому не дивно, хіба що хтось випадково зацїкавив ся маленьким Орапом, тай то не надовго!
Стук, гомін — страшна колотнеча!
Корчак, змістившись на помостї, звідти задивив ся на італїйські пароходи, що кожен з них „лагом" притулив ся до порта. Всякий парохід на три труби — труби великі, у кожну хоч возом вїзди!   А корпуси розмальовані штучно, — у водї біла частина, вище — червона, над нею — синя, а горішня вся чорна.
Горішні пароходячi вiнця сажнїв на чотирі панують над поверхнею порта. Щоб не круто було людинї з вагою дістатись на палубу, то аршинів на 12 од пароходу і рівнолежно йому — стоїть четверо козел. З порта на борт, через кожну пару козел, три колїнї „сходнїв“ — паровиць.
При сходнях —валки дрогів з „чувалами". Од дрогів на борт ланцюгами „носка" таскає „чували“ в нагрузку.
Перший „нощик" підскочив під дроги, наставив карок, піймавши пятипудовaгo „чувала" з зерном за гичку, він враз скинув його на себе й вівюркою геть подав ся на гору! А при дрогах так саме вже другий „нощик" працює!
На гору кожною сходнею тахтирять лантухи 12 чоловіка, та в порожнї стільки ж народу до низу летить!
— „Гоп, го-ооп!!!" — кричит горішній „нощик".
І з плечей — геть на парохід пошпурив чувала...
— Петре Йвановичу, ідіть до нас, подивіть ся!—Се од „носки", з найближчого пароходу, Чупин Данило гукає.

“*”Чувал —лантух.

Корчак злїз з помосту. Парохід був „Везувій”. Уcї його труби в сю хвилю мовчать; а над палубою, з пилюги, по-над машти високо чотирі палї позростали. Слїдчий улучив хвилину, притулившись до останнього „нощика", сходнями враз і собі опинивсь на горі!
„Везувій" — парохід безбортий — палуба випачена, наче берлина [берлина, барка  – велике річкове плоскодонне судно. – Прим.] на Днїпрі.
При кінчику сходнїв, на пароходячих вiнцях, знов козел; звідси до трюмів — дошка широка, — з борта вона легенько нахилилась до трюма.
З обох боків дошки, згинцї, стоїть по чотири чоловіки.
Канторі не сходно чувалами човгать по дошках — хутко б подерлись; а дошка на те, щоб часом чувал, вирвавшись з людських рук, не опинив ся в водї. Перша пара робочих од борта, злапавши власними руками чувала од чергового „нощика", по-над дошкою, геть, далї його од себе штурнула в повітрі!
Чувал, опинившись в руках другої пари робочих, своєю вагою смикнув ся до низу та нема йому ходу — людські пазурі добре в нього вчепились! От тільки очи в тії пари людей, що вхопила чувала, ось-ось повискакують з лоба!
Третя, четверта пара — теж мов тії кібцї [кібці – кібчики – тобто хижі птахи. – Прим.], ловили чувала, і він враз опинивсь біля трюма!
Се так „одкидка" працює. А коло трюмів, на лантухах з зерном, поплїч сидить по чотири робочих...
— „Легше” — грізно од трюма оскаливсь Самсон на„одкидку", як та, необережно з своєї остатньої пари, шпурнувши чувала, ударила ним Самсона в колїно.
— „Не ґав“! — разом одказала „одкидка“.

І новий чувал знов прилетїв до Самсона!
— А що, дядьку, ноги — ледачі?— озвав ся слїдчий, постерегаючи, як один робочий з „одкидки“ цілком був засмикавсь.
— За десять лїт сеї каторги і ваші зледачіли-б, — не розгинаючись одказав той, до кого пожартували.
І сей же робочий, пускаючи нового чувала, знова заточився!
— Невже так тяжко?
„Одкидка" до тридцяти пяти лїт не дожива, —підтримав товариша другий одкидчик. І з кожного чувала, мідний сухорлявий карок усього другого так наливав ся кровю, наче дмухало міхом.
— Ей, „одкидня“ паршива, наддай!— ловко справившись з попереднїми чувалами, осатанїло вигукує Самсон.
— „Айдаa-а!!!— енерґічно командує Італієць, управитель нагрузки.
„У-у-уг“!
„Уг! — Уг!!— тяжко, обливаючись забруженим потом, стогнуть дуги з людей. -„Ху-ху“!
„Дз-дз"!— розмовляють чували в повітрі.
— Барин, а може-б закурить? — попросив „одкидчик “з останньої пари.
Корчак закурив кілька штук власних папиросів і роздав їх робітникам. А вартовий матрос Італієць, з нудоти, плював у море і стежив за тим, — чи то великі круги зростуть з його плювків?

„Насипка“ — „розвязка" теж, де сидїв Самсон, кожна, людина — мов справедливий хинський божок — хитаючись на місцї, пучкою за гузир ловила чергового чувала з „одкидки”, вмить обертала його гичкою по-за трюмячi вiнця, враз зривала ся завязка!
Зерно, невгаваючи, цївками шуміло до низу! Одна завязка не мала зашморгки.
— То ось же тобі! —розгнївав ся праворучній од Самсона розвязчик. І щоб тоне гаяти часу, як се потрібно, на доставаннє ножа з свого паску він сердито рвонув по загичку!
Мотузка до кістки впила ся в мезинця! Кров заюшила! Але-ж се пустяковина — тут пилом всяку рану залїпить!
Парохід на чотири трюми на 8— 10 люків “*”) розбитий. Без люків, у морі, при бурі великій зерно з боку на бік лїтало-б, — судно перекинутись може.
На люк — по два „штиводьори". „Штиводьор“ — не людина, се з замотаним ротом і носом гном напівголий; він заступом зерно „штиває" з тої гори, що з „насипки" зростала під супротилежню сторінкy зacїка! У люках страшна колотнеча — там справжнє пекло!
Се з люків палї пилові повpостали у небо, одних закрило ся сонце! Одсторонь, безсило, один „штиводьор”, уткнув ся головою в пшєницю...

“*”Люк — засїк.

Се од тяжкої працї Олекса знесиливсь.
— „Стережись, „штиводьорня” ледача, засиплю!— кричить „насипка“ з гори.
— Не кураж ся? Сам давно утїк з „штиводьорнї“?— огризнув ся Іван, котрий зараз мусив за двох працювати!
А вcїй його працї скаженій почувалась надзвичайна нїжність до свого стомленого брата.
А Олексї було цїлком однаково — засиплють його чи нї; йому-ж так приємно з того, що те зерно, котре терлось об нього, так мило лоскоче, приємно росхоложує його палюче тїло...
В таких гарних обставинах людина ладна-б навіки заснути... От тільки в грудях страшенно спирає — брак чим дихати! Гарно би зараз випити чарку — занїмів-би біль всього тїла...
І з такої милої згадки кахикнувши, Олекса одвів брудну ганчірку од рота, плюнув.
— Ащо, Олексїю Трихимовичу, чи тяжко?!. - запитав Корчак, постерігаючи, як у Олекси з рота виплюнувсь великий чорний ковалок.
— Нїцохо, Петло Йвановичу, пливицка! —прошепів „штиводьор".
І одразу зірвавшись на ноги, Олекса хутко, нервово, „заштивав" на всї боки!

„Чвіч-чи-чи!“. —„Чвічч-чи-чии!"— гнїваєть ся зерно під заступами.
„Ш-ш-ш!“... — „Ш-ш-ш!“. — шумить уся робота на „Везувії“.
„Гу-у-у-у-у!“. гвалтує увесь порт.
Повертаючись додому, Корчакови чомусь найшкоднїйше було Олекси...
І як би той ось-де здибав ся —Петро неодмінно кинув ся-б йому на шию!
О півночи третьої доби, як почала ся робота того номера, в якім були Боженки, над Бердянкою страшенно застогнав гудок з пароходу. Тo „Везувій", осївши од зерна на 17 футів у воду, свою червону смужку цїлком потопив і се йшов догружатись на рейд.
— „Одкидня“, геть звідси"! — З „штиводьорнї" глузуєш, а спати на мнякеньке лїзеш до нього!— гримнув Іван на свого cycїду, що ненароком поклав був свою ногу йому на живіт.

Але-ж од свіжого нічного повітря, „одкидня“, враз з усїма инчими робочими, як найглибше кублячись у зерно, нечуственно
спала...
Олекса теж хріп. Поруч нього лежав Самсон. Сей не спав; яко добрий господарь, він так про себе розлїчував свій пришлий заробіток: хоч „насипка“ з „штиводьорами“ і дістають за 1000 четвертей тільки 25 карбованцїв, тодї як „одкидня“ з „носкою“ за ту-ж працю беруть 35 карбованцїв, ну, все-ж за пять день, хоч і тяжкої роботи, з моря менш од півсотнї на брата не винесеш!
Каторжні діти безліч трощать — не  настачиш!
Одначе, з сього зарібку, до другого пароходу на пару cїточок можна ввірвати! От тільки, на горе, риба десь з моря поділа ся!
Народу в Бердянцї все більшає, хліба не родить, роботи меншає…
Хоч здихай!
„Гвинт“ клекотав у водї.
В серединї пароходу, у машинах, оливи є досить — там всї мутерки при місцї... Машини безжурно, весело працюють — за ними-ж господарь пильнує!
— „Праворуч!“. — командує боцман.
„Др-p-р!!!“ — відповідає ланцюг з руля.
— „Лїворуч!“. — за кілька хвилин розлягаєть ся той же боцманів голос.
„Го!-го!-го!!.“ —„Го!-го!-го!!“ — скаламутивши воду, весело гогоче парохід.

А по ньому, на поверхнї моря, лишив ся довжезний, на кшталт павичого, діамантовий хвіст!
Се своїм ходом „Везувій" стрівожив мілїярди фосфоричних інфузорій. Море цїлком тихе, чорне, страшне!
Таке-ж і небо нависло над ним — оно ті зорі блищать, котрим, з предка-віка, й без кінця, вcї поети співали піснї, авсе-ж не сказали нїчого, бо мізок людини не в силах збагнути всю Величню таємність природи! Не встиг „Везувій“ стати на якоря, як уже бортами пристали до нього дві баржі. Се ті-ж пароходи, оно за  „Везувій" менчі далеко.

Баржа на два трюми. — Над трюмом парова „лєбьодка“*”. З кожної баржі руба звело ся по два довгих, оцинованих з середини, жолоби. Маківки жолобів схилили ся до „Везувія", і там, у горі, своїми гаками, проти пароходячих трюмів, вони зачепились за перекладини межи машт. Нижнї кінцї жолобів позвисали над трюмами барж.
На маківцї кожного жолоба прилаштувавсь чоловік. Се праця найтяжча — лиш один мент робочий заґавивсь — вся робота порвалась!
Над одним жолобом, у горі, став Самсон: над другим — Олекса.
„Лєбьодка“*” ланцюгом спустила на баржу в свій трюм дїжку на 35 пудів зерна. Пять чоловіка, між ними й Данило, враз насипали всю діжку пшеницї по вінця!
— „Віра-а-а!“. — скомандував управитель.
Жолобом повна кадка, мов пташка звела ся у гору!
А в баржачім трюмі, натомість з другого кінця лєбьодки" вже нова порожня діжка зявилась!
Доки повернеть ся перша, ся повинна вже повною бути!
Перші дїжки з зерном од „лєбьодок“ тим часом зростали на маківках жóлобів і, як дно кожної дїжки ще не встигло спорснути загорішнї жолобячi вiнця, Олекса з Самсоном, злапавши кожен свою дїжку задужку з гори — горішнїми вiнцями перекинули їх по за жолоб...
Зерно враз квакнуло в трюмі „Везувія"!
Спорожнені дїжки замаячили в повітрі...
— „Майна-a-а!!“. — кричить управитель.
І порожнї дїжки, мов смики по струнах, у  низ полетїли!

А звідси знов уже повні у  гору зростали!
Машина не жде на людей — дїжки мов тії вагадла лїтають!
Іван „штиває" в пароходячих люках.
Та й „носка" колишня, „одкидка”, „насипка" — усї „штиводьорами" стали — мов скажені крутились, метались — кожен закуток, усяка щелинка пакували ся зерном!
За 5—6 годин божевільної працї — з кожної баржі 40000 пудів проковтнули пащеки „Везувія" в себе...
Оступили ся перші дві баржі —натомість такі-ж самі причалили нові.
А по двох днях стоянки на рейдї, над вечор, з корпуса „Везувія" потонула і синяя смужка...

“*”Лебьодка — ричаг.

Уcї пароходячі „люки" ущерть були повні!
Кожен „люк" закрив ся покришкою, припечатав ся...
На всії люки — ляда загальна...
На лядї став вартовий.
З берега, коло порту, кілька пиварень, казьонна шкальня і трахтир.
Працюючий люд у порту ненавидить „казьонку" — з неї горілки дадуть тільки тверезому, та й то немає де випити...
А пиво — вода, не питво!
Отам, у трахтирі, що належав ся Костику, справжнїй спочивок робочому люду од тяжкої працї: випив горілки, закусив огірком — і всякий твій біль занїміє!
А видув до сього пів кварти вина — пива потребуй, у Костика маєть ся й пиво!
Тут уже й головою на лаву схиляй ся, подрімати можна кришку!
А заснув, на підлогу зваливсь ненароком? Тебе мов пана якого, обережно винесуть на свіже повітрє, головою кинуть у мякенький пісок, і спи хоч цїле життє — без кінця роспарюй свої болючі кістки — тебе нїхто не зачепить!

Сутенїло...
Колотнеча в порту залягала...
А біля трахтиру саме починалась робота! Одразу тут кілька сот народу набилось, — одні зводять рахунки, другі пють...
А инчий, сердега, давно закуняв у пісочку... Спів — регіт!
Сварка змішала ся з плачем, з цілуваннєм! Одсторонь три чоловіки обаранили звощика. Один з них, з пляшкою в руках, наступаючи на візника, репетує:
— Гліголій Івановищу, випий, сяку-таку маму, випий!.
— Друже мій, Олексіїю Трохимовичу, вибач, нїяк не можу!
— Але-ж лозбелі, Гліголій Івановищ, я тебе ось як люблю!
І пяний. Олекса полїз цілуватись до візника.
— Та випий уже, Григорка, коли тебе так благають!— припрошували візника Олексині товариші.
— Ай, Альоша, я те-ж благородний челавек — випю твою — свою мушу поставити, а на завтра три рублї оддай до управи за квита...
— Ах, ти, Гліголій Івановищ, булгарська собака, то як ти у щирість мою не віриш, дак ось же тобі!

І Олекса з усього маху гоцнув пляшку в землю! Шкло ковалками геть розлетіло cя!— рідкість булькнула.
Олекса йдучи на порт, побожив ся Натальцї, що на сей раз, бодай би що, а оддасть їй увесь свій зарібок!
По роботі, він з пароходу виніс півсотнї, але добре відаючи свою погану вдачу, з сих грошей оно красну залишив у кишенї, маючи на метї сю невелику суму пропити, решту-ж грошей завинув з середини в сорочку, а з верху їх міцно вкрутив мотузкою, і се все тримав ся за вузлик рукою, аби хоч як, здолавши з собою, додержати слова Натальцї!
— І чорт зна що зробив?  — забідкав візник, розглядаючись на темну пляму звізду, намальовану на шляху з Олексиної пляшки.
Се зовсім обурило Олексу; гнївно зірвавши з грудей вузлика з грішми, він шпурнув його візнику межи-очи; і ввесь тремтячи, захарчав:
— Ти думаєш, що я грошей шкодую?!.
На, купуй за три рублї квита, забирай собі всї, але не ображай моєї чести! На небі де-не-де зірка блиснула й сховала ся — наче вона, анїяк не хоче дати віри тому, що ніч давно запанувала над землею, ще боїть ся спарити ся у тій спецї страшній, що протягом минулого тижня так страшенно варила усї живі істоти!

Далі буде...

ВАСИЛЬ КРАВЧЕНКО (1862, Бердянськ – 1945, Ростов-на-Дону)

Надруковано - «Літературно-науковий вісник». Том XLVI, книжка IV, стор. 57 – 102. Львів – Київ. З друкарні Наукового Тов. ім Шевченка, 1909 р.  
Авторська орфографія, лексика та пунктуація збережена

Попередня частина

Дивитись початок

Світлина Миколи Братанова

НОВОСТИ БЕРДЯНСКА

Лента новостей всех порталов города.

INFO. В ЯБЛОЧКО!

Агентство новостей INFO. Бердянск.

МОДНЫЙ КИОСК

Сайты, скидки, объявления и фото.

Город Запорожье

Организации, товары и услуги города Запорожья. Путеводитель

BERDYANSK.NET

Городской сервер интернет-провайдера "Поинт".