BIG.ZP.UA

 

BIG.ZP.UA | БЕРДЯНСКИЙ ИНТЕРНЕТ ГИД | ВКОНТАКТЕ

ТУРИСТИЧЕСКИЙ ЦЕНТР "КУРОРТНЫЙ БЕРДЯНСК"

Thu03232017

Last update05:31:36 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back КУЛЬТУРА КАТАЛОГ: КУЛЬТУРА НАШ КРАЙ Над морем (продовження). Буря та смерть

Над морем (продовження). Буря та смерть

„Гу-гу-гу-у-у!“— „гу-гу-гу-у-у!!.— залунали трівожні гудки з пароходів од Бердянського порту.
— „Диви, диви-и-и, здрефило!“
— „Ай, ай, на „камінь" таска!“
Сї слова і страшне стогнаннє гудків враз скаламутили вcїх бердянських мешканців; кожне, не зважаючи на те, що ціле місто залите водою, кидало найпильнїйшу роботу і захекавшись бігло на порт. За всіма — Корчак і всї його лїщанські сусіди, теж опинили ся в порту.

 

Низова ще зраня була цілком непомітна, а се, скажений вітер, розгулявши ся, цілком незнаходячи собі супротивника, намацав упертість у воді, несамовито стогнав —лютував над нею!
Вода довго не давала ся — з себе у відповідь вона посилала оно горішний бурун... Але-ж ce так роздратувало вітер, що він наче наміг ся враз захопити все море, аби прогнати його звідси, де воно, нїкчемне, пануючи, насмілило ся не слухати його — всесилого!
Вода остiльки горою виросла над „каміньом", що не плескала через нього бризками, як то в cїм місці буває в хвилини звичайної бурі. Зараз „камінь" відогравав ролю великої греблї, через котру з глибу до порта вода йшла страшним водоспадом!
Що не жарти —про се свідчать і чотирі закордонні пароходи, що подаючи трівожні гудки з рейду, запарували і геть подали ся у глиб!
За дві верстви од мола на південь і кришку на захід, на величезнім трохмаштовім „бригу”, на палубі метають ся люде!
Пильно придививши ся до мола, до судна кожне бачило, що хоч бриг і стояв на якорі носом проти води, але течія була остільки велика, що жаден якір тут би не вдержав — корабель що хвилинки злегенька посувало ближче та ближче до „каміня".
— Та невже-ж там брак якорів?! —увесь дріжжачи, закричав якийсь панок з людського натовпу.

Наче увідповідь на сей запит на бригу враз загарчала кадина.
— Сказили ся, хто в такім становиську дасть з керми якоря?!
— схвилював ся Олекса.
Олекса три днї пiячив коло Костика; а пропившись до останку, смашно спав під „Аґенством“; допіро пробудив ся та за вcїма й собі попав у людський натовп.
З похміля голова Олексї страшенно болить ...
Коли-б він був поетою, то всю хвилю неодмінно склав-би найкращий вірш на честь соленому огірку —се-ж найперший, найкращий спаситель гіркого пяницї!
Зараз Олексї не чарки хотло ся, його язик — шлунок — соленого огірка вимагали!
„Кррек-крр-е-ек"!!!— залунало од брига на порт.
— „Кіль, кіль тріщить"! — хвилюють люде в порту.

Самсон нїчого не казав, він скажено рвав на  собі дротяне волоссє, танцював на однім місцї — лютував! Очевидяче що те, що зараз робило ся на кораблї, виходило не по його!
— „А чом би паруса не напнути, усе-б якось можна було судно одвести “?! — од себе повчає пузатий купець-караїм.
— Який тут парус послуха?! — озвав ся Чупин Данило.
— Та парус мусить послухати, а от в такій страшній колотнечі жаден руль не візьме — зневажливо промовив Іван до купця.
Бриг, опинившись на припонах з двох супротележних боків, свій лївий борт одразу віддав хвилям, котрі, немов би скажені собаки, кусали, рвали, метали судном!
З берега, тисячі людей, дріжжачи, напруженно простягали руки на море, наче сим вони могли усунути брига з його смерти!
А Корчакови, що захопив ся cїєю величньою картиною, цїлком отверто, що люде взагалї не боять ся моря оно тодї, як тихе, спокійне воно — се-ж так їм нагадує їхнїй власний приємний сон...
Але-ж сон — то наша смерть!
„Ог“!„Д-р-р"!!!— залунало од судна!
Се кадина луснула з кермового якоря. Бриг, мов ужалений вюн, закачав ся на припонї од носа і хутко -хутко посунув ся на„камінь"!

Люде на суднї цілком збожеволїли —вони там кружляли, стрибали, — жадне не знало за  що вхопити ся!
— Копитан рве на собі волоссє! — оголосив підстаркуватий аґент, що з порта навів був прозорну трубу на судно.
За кілька хвилин сей величезний корабль раптом підкинуло в гору, і з моря над Бердянкою розлягло ся страшне стогіннє:
„Ег-eг“!!!
„Гyppp"!!!
Се був тяжкий плач живого велетня, котрий, не маючи рук, не міг здолати з ворогом, міцнїйшим за себе — сам мусив сконати!
— Об „камiнь", об  „камінь" гатить!— застогнав увесь порт, мов один чоловік.
— Але-ж чом се наша спасительна станція спить?!.
— Чом ще й досї по людей не  послали човна?!.
Коли-ж і в порту всї одуріли — нїхто не дасть ради!
Нарештї, коло білого човна, що висїв над водою, на праворучній частинї порта, забігали в білих сорочках матроси...
Човен враз опинив ся в водї; а щоб ним не гатило у порт, три чоловіки великими гаками з довгих жерток утримують його на воді.
Човен з середини цілком обкоркований... При бортах десять коркових кругів і три пари уключин. Семеро матросів озброїли ся корковими пасами, з них шість чоловіка парами cїло на весла; сьомий узявсь до руля.

„Торах... Лулусь “!!. —гепаючись об „камiнь", стогне корабль, от-от полетить через мол!
Коли-ж нї, тут і хвилям морським не здолати; адже, під вагою зерна, кіль глибоко сидить у водї!
— А чом би бригу з себе човна не спустити? — поважно сказав маленький одставний ґенерал.
І ся поважність мусила слухачам свідчити, що як-би та команда, що на тонучім суднї була підвладна йому, то він би ось як задав їй!
Самсон з огидою одвернув ся од ґенерала.
— Справедливому мореплавцю смерть нїколи не страшна, він разом з власним судном повинен умерти!— яскраво сказав Іван.
— Он, нас з вами й не послухали, уже й спустили! — сказав ґенерал, і мов ляля, заплескав у  долонї!
Справдї, з брига спускали на воду човна.
— Уже цілують ся, —оголосив аґент з прозорною трубою.
— На смерть прощають ся!!— захвилював увесь порт.
На молячих рогах вода до порту юшила двома страшенними річками! Межи молом і портом — крутило ся, кипіло, наче в казанї, під котрим горіло страшне полумє.

Вcї суда, що стоялй під молячим захистком, весело танцюють на власних припонах...
Спасительний човен, гадаючи якийсь час пройти під захистом мола, посунув ся вздовж порта, і далї під „камінь". Але не зробивши й півсотнї кроків од порта, він улучив у  страшну чорторийю, а там враз закрутив ся на місці, і тут — його кілька разів перекинуло!

Матроси, течією одбиті од човна, утримані корками, заплавали по водї і хутко разом з білим човном назад повертались на порт.
А човен, що спускали з брига, ще не зробив од свого судна нї кроку, як уже його враз поперло на мол.
Матроси, озброєні корками, ледве повискакували з човна у воду!
Коли-ж по-за молом не людська сила здержатись: хутко один по одному вcї матроси поперелїтали по сей бік мола...
Побувши кришку в водї, cї люде - пірникози, враз виринали на верх!
З них сїм чоловіка, одбившись од мола, повскакували в течію од річки з правого рога — і нею хутко їх потаскало на порт!
— Он — он, плаває мертвий!
— Об „камінь" розбив ся!
Залунали стрівожені люде в порту.

Де-котрі матроси, що з брига, стямившись, що одного межи  них нема, заґвалтували, одразу порвали ся на мол!.
 Але-ж у сій страшній колотнечі голими руками нічого не візьмеш!
За кілька хвилин їх усіх семеро прибило на порт!
А мертвим матросом у вирі немов би тріскою шпурляло; на рештї цїлком його проковтнула вода...
— А он, он, ще один на суднї! —злякано прокричала якась дівчина.
З “прови“*” далеко уморе терчить товста жертка —гостронic... По жертцї то взад то вперед гацала людина!
Се шукаючи своїй тяжкій долї хоч якоїсь поради, метав ся капитан корабля!
Але-ж звідки тут порадa візьметь ся?!.
А бриг що-хвилини все дужче гатило, і керма його уже вся у водї... І чим далї йшов час, тим стогнання його менчі та менчі ставали...
У  трюмах вода панувала...
Убачивши людину на бригу, Корчак стревожив ся тим, що спасительний човен очевидяче цілком більш не думав виправляти ся в море!
А ся божевільна капитанова біганина по суднячій жертцї так схвилювала Петра, що він мало не закричав на ввесь порт: „Нїкчемні нащадки великих батьків запорожцїв, усі ви — тхори“!

А в ту-ж мить, наче у відповідь на Корчакові думки, Самсон вискакуючи вперід, своїм гучним фальцетом покриваючи бурячий стогін, що змішав ся з гулом людським, заревів у екстазї:
— Лїщане, спасїм копитана!!!
До Самсона вмент прилучили ся його два старші брати і Чупин Данило... А ще сивенький кремезний дідок.
— Дїдок — се Степан Мульченко, що колись своїм веслом позбавив ноги старого Чупу.
— Нас оно з пятеро, а деж ще два!— накидаючи на себе коркового паса, запитав Данило.
З людського натовпу вилїз ще якийсь „шахай“.
— Олекса, гайда на руль! —владно командує Самсон.
— К чортовій матері руль — бабайкою краще вправлю!
З певністю сказав Олекса.

“*” Прова —суднячий ніс.

І він, знявши з човна руль, кинув його на порт; сам став на кермі, попросив собі як наймiцнїйше букове весло.
Од керми на веслах у парі cїв Мульченко з „шахаєм". Данило з Іваном од прави.
— А хто-ж стане до третьої пари? — з непевністю спитав ся керманичий.
— Сам гребтиму двома! — метаючи од себе якісь елєктричні искри, сказав Самсон. І взявши в кожну руку весло, він лагодив ся cїсти на середнього ослона.
А Корчак задивившись на загальну людську нерішучість, увесь сей час вагав ся з собою, з своїм робленим демократизмом — він же в нього оно в думках; справдї-ж, як дїло прийшло до рішучести, сей демократизм теж ладен сховати ся!
І вичитавши у захоплюючій Самсоновій енерґії страшний докір усьому панству, в Петрових жилах враз пробудила ся палка кров сина старої Вкраїни! — Так геть же страхіттє!
 І сам він, увесь захоплюючись якимсь надзвичайним натхненнєм, вмент опинив ся у парі з Самсоном!
Опруч коркових пасів, кожен новий матрос ще й довгою мотузкою прикрепив себе до човна.

У човнї — привязано чотирі цинових відра і шість коряків деревяних...
Аби-ж, як білий човен вибереть ся поза мола і звідти одразу його не поперло до водоспаду, товариство взяло до себе ще й доброго якоря, на придачу-ж сажнїв з шістдесят міцного канату.
— Боже благослови!— сказав Іван, побожно перехрестившись.
— Молїть ся, хлопцї, бо щоб часом котрись з нас, як кормитиме риб, не каявся!— пожартував старий Мульченко.
— Пускай!!.— гукнув Олекса.
Гаки пустили човна.
Керманичий, орлом стоячи на кермі, навкося встромивши у воду бабайку, гучно крикнув до товаришів:
— Гайда на обїздку!
Олекса міцно наліг на бабайку і так одразу поставив човна, що той заколивав рівнолежно берегу.
Межи молом і берегом геть поза виром — водяна поверхня, не маючи хвиль, оно дріжжала. Олекса, анї на мент не зводив очей з води, стежачи за провою; він, поруч з тим, намагав ся провести човна так, щоб анї краплї не зачеркнути чорториї.

Човен був кроків на триста на захід од порту; вітер, наче розгнівав ся на нахабних і враз з моря у прову так страшно плюнуло, що в човнї стало на чверть аршина води!
Олекса, ловко провою стаючи проти хвиль, закричав:  — Хлопцї, наляж!
Шестеро весел міцно і разом хапались за воду. Човен несподївано попав у течію, що з правого рога од мола, ударяючи ся в берег, повертала ся в глиб...
А з того, незважаючи на страшні хвилї, човен наче легше посунув ся в море...
Але, ще він не зробив в напрямку до глибу й півсотнї кроків, як на нього налетїла така висока хвиля, що прова враз пірнула під воду!
— „О всепітая Ма-ате, родившa ycїх свяa-атих!“— з ляку заплаксив шахай, як човен, вирвавшись на волю, до половини був залитий водою.
— Не наганяй на душу суму! —грізно крикнув Самсон.
— Кинь весло, одкачуй воду!  — заревів Мульченько.
Шахай принишк!

Іван, а за ним і Данило, передавши свої весла суcїдам, схопили цебри і хутко-хутко почали одкачувати ними воду.
Старий Мульченко був певний мореплавець — змалку він боцманував на Днїпрових порогах, а се вже лїт з сорок, як прибив ся до Бердянки, і безлїч разів у cїм морі топив ся; зараз-же, бувши озброєний корками — йому жадна буря анїяк не страшна!
А Корчак, задивившись на Мульченка і ввесь час попасаючи за Самсоном, і взагалі, любуючись Лїщанами, почував, як їхня страшна енерґія наче жилами вливала ся у його кров; і він мало не крикнув:
— „Буря невпинна, колотнеча страшна — от де життє для людини!!!
— „Ех! Ех!!.— стогнуть гребцї.
— „Ляп!, ляп!!.“— весело одказують весіла з води.
Далї з берега в глиб хвиль немов би немає; злившись в одно страшне клекотаннє — на все море наче одна піна танцює!
Тисячі чайок морських, стревожених бурею, лїтали, кричали до неба — йому скаржились на те, що нема їм де дїти ся!
А небо, хоч і ясне - прозоре, та байдужне до птахів, до людей, до брига — до всеї маленької планиди-землї: воно-ж зовсїм невинне!
Суднячий корпус цілком у водї, — над поверхнею моря ще тільки три машти, схилившись до глибу своїми маківками, злегенька коливають; та ніс-жертка ще більше задер ся до гори! На жертцї й сидїв капитан.

Громада з порту напружено стежила за бригом, за білим човном; кожне, задихаючись, чекало тієї хвилини, як човен, підпливши, ловко забере до себе капитана, котрому доведеть ся, взявшись руками за жертку, оно спуститись до низу!
А що й капитан сього хоче, то се-ж глядачам очевидяче з того, що як ще хвилин з десять-двадцять так буря попрацює, вода геть проковтне усю жертку.
На „камінї“ бриг потопав сажнїв на тридцять з праворучнього рога.
Керманичий з білого човна, скинувши оком на брига, і добре відаючи будову мола, про себе вилїчив, що, позаяк під водою „камінь" має великого скоса доглибу, течія-ж води, напираючи
зморя, притуля судно на „камiнь", не разом його попускає до низу, а з роздумом, от і виходить ще тим часом бриг не осяде!
А з того, порівнявшись з молом, білий човен заколивав далї на море...
Але-ж тут що-хвилини нові, страшні бризки заливали його!
Одпливши сажнїв на півсотни за„камiнь", Олекса шпурнув якоря од себе у глиб і враз обкрутнув човнячу прову до мола!
— Греби од себе!— скомандував Олекса. Гребцї веслами запрацювали назад!
Але-ж, не зважаючи на їхню нелюдську працю, течія хутко перла човна на „камінь".
Самсон, кинувши весло, схопив до рук каната од якоря та почав злегка травити ним на воду...

Але-ж керма більше осіла до низу, а з моря на човна ще дужче заливало водою. Опруч Олекси з Самсоном, вся инча команда одкачувала воду. Човен хутко спускав ся до брига. А капитан все ще сидїв з кінчику жертки і наче замер ...
Про що він думав всю хвилю? Може там, десь в своїм Неаполї любім, його мила чекає?
А може дїтки малі що-дня вибігають на берег морський — з півдикої Московії цїкавих собі подарунків од тата чекають? Чи може матуся старенька, душею вчуваючи про те горе страшне, яке зараз так несподівано звідкись звалилось на загибель долї її любого сина, тяжко ридає всю хвилю?  Чи просто — йому перед вітчиною сором?
Олекса так ловко подав ся під жертку, що маленькі капитанові ніжки аршинів на чотирі панували над човном.
— Майна! — запросив Олекса до маленького Італійця.
Але той, на заклики з білого човна, щось забелькотав на своїй мові і рішуче захитав головою!
— Самсоне, бери орканом!— завзято крикнув Олекса.
Капитан, постерегаючи, що його мають силою зняти — увесь затремтїв, і зробивши ще один крок на самий гостряк жертки,
враз виріс у дріт!
І тут же, склавши навхрест руки на  грудях, очима велично обвів хвилї морські, наче він мав сказати до них, — „взяли ви судно — візьміть і мене"!

Допіро, з призирством плюнув на своїх спасителїв — і геть шубовстнув у воду!
— „Утоп! утоп!!.“— застогнав увесь порт.
Кілька панїй зомлїли...
А капитан, попавши у воду, одразу ніби пішов на дно, але-ж його хутко виперло з відти на верх!
Одкачка води припинила ся.
Корчак мов не скокне у воду!— Він очима нервово сягає за Олексиною бабайкою, котрою білий човен так ловко підставляв ся під капитана.
Та мореплавець завзятий нїяк не давав ся!
— Злякавшись, він озвіріло сварив ся!
Тай яке-ж життє для людини на cїм світї, коли надалї їй один сором лишив ся?!.
Самсон зірвав з себе корки, одежу.
Назад закрепив мотузку до пояса й плигнув у воду!
Капитана ось-ось через мола шпурне!

Самсон видрою наскочив на нього й піймав за чуприну!
Капитан люто пацнув Самсона по мордї!
Корчак за мотузку поволїк Самсона до човна!
Капитан кричав, скажено кусав ся!
Та Самсон здолав-би з такими трьома!
— „Ур-р-рааа!!!" залунало в порту, як уже капитан був у човні.
Чим ближче канатом білий човен тягнув ся до свого якоря, тим він далї й далї одходив од „каміня“.
А бриг усе нижче та нижче сідав у водї...
Ще одна хвиля велика гепнула судном од низу...
Кóрпус —деренькнув, гогокнув!
Капитан, видерши голову з сталєвих Самсонових рук, постеріг, що з його любого судна оно з маштячих маківок три галки вклонились йому з під води...
Капитан тяжко заплакав...

У ночи, по третьому днї, як брига не стало, буря цїлком заспокоїлась, а вже перед світом легенька верхова подихала — на вcїй поверхнї моря вона ряботиння писала...
З брига, за молом, на аршин од води, з найвищої машти руба чорний ковалок тирчить...
А тисячі чайок, раненько злетївшись, раділи од щастя, бо тут же мається безліч тих рибок, що зерном кормились у бригових люках — є чим поживитись і чайкам!
Зорі замеркли. Небо від сходу палає немов би пожежа страшенна!
Верхова залягла — нема ряботиння на морі — з його поверхні — безкрая, блискуча сталєва площа зробилась!
З Лїщанського берега за „камінь" з десяток човнів полетїло...
Лїщане розгонять рибок, розгнївають чайок, а з бригових люків вони собі зерна здобудуть: солоне воно, та в пригодї і з нього хліба спечуть...
З-за гори от-от випливе радісне сонце...
До вечора люде забудуть за те, що дїялось вчора.

Далі завершення...

ВАСИЛЬ КРАВЧЕНКО (1862, Бердянськ – 1945, Ростов-на-Дону)

Надруковано - «Літературно-науковий вісник». Том XLVI, книжка IV, стор. 57 – 102. Львів – Київ. З друкарні Наукового Тов. ім Шевченка, 1909 р.  
Авторська орфографія, лексика та пунктуація збережена

Попередня частина

Світлина Миколи Братанова

НОВОСТИ БЕРДЯНСКА

Лента новостей всех порталов города.

INFO. В ЯБЛОЧКО!

Агентство новостей INFO. Бердянск.

МОДНЫЙ КИОСК

Сайты, скидки, объявления и фото.

Город Запорожье

Организации, товары и услуги города Запорожья. Путеводитель

BERDYANSK.NET

Городской сервер интернет-провайдера "Поинт".