Tue07252017

Last update07:04:54 AM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back Город Мовний експеримент у Бердянську

Мовний експеримент у Бердянську

  • PDF

Сьогодні можна почути багато думок про те, що нашому суспільству конче необхідно спілкуватись саме українською, адже це наша державна мова, а без мови немає нації. Побувавши в Києві, я, чесно кажучи, була вражена. Адже більшість людей спілкуються там саме українською. Але якщо мешканців можна зустріти і російськомовних, то весь обслуговуючий персонал говорить майже виключно державною мовою.

Мені навіть було не дуже зручно щось питати російською, дивне відчуття того, що ти не україномовний українець. Тому вже на другий день перебування в столиці, я спочатку не дуже впевнено, але заговорила українською.     
Проте в моєму рідному місті ситуація інакша. Історично склалося так, що мешканці мого міста з самого початку розмовляли російською, і це триває по сьогоднішній день. Але незалежно від того, в якій частині України ми живемо, всі ми українці перш за все маємо знати та цінувати нашу державну мову.
Провівши опитування серед мешканців Бердянська, можу сказати, що українську мову вважають рідною близько 60% населення. Але якщо зупинитись на вулиці, складається зовсім інше враження, звідусіль лунає тільки російська мова. Виникає питання: «Якщо українська мова є рідною для більшості мешканців, чому вони віддають перевагу російській?»
«Общество говорит на русском, поэтому и я говорю на этом языке», - Юлія Козюкова, учениця 10 класу.
«Жил бы я на Западной Украине, говорил бы на украинском»,  -  Віталій Мериленко, програміст.
«Мовного бар’єру в мене немає. Я розмовляю українською, коли так складаються обставин  та я потрапляю в україномовне середовище: у школі на уроках, коли приїзжаю до Києва»,  - Анфіса Кайда, учениця 11 класу.
«С самого детства говорю на русском, поэтому мне комфортнее на нём общаться в жизни, хотя могу свободно говорить и на украинском»,  - Карина Ісмаілова, студентка Одеського університету.
Тобто люди розуміють та знають українську, проте їм зручніше говорити на російській в повсякденному житті.

Тож я вирішила провести експеримент. Підходила на вулиці до людей та на українській мові питала мешканців, де знаходиться те чи інше місце, обирала різні вікові категорії. З 20 опитаних тільки одна жінка коли почула, що я запитую українською, почала посміхатися та відповіла цією ж мовою, але робила помилки та питала, чи правильно вона каже українські слова.  Ще один чоловік, кудись поспішаючи, почав відповідати російською, а закінчив українською: «Вам нужно пойти прямо, до кінця вулиці». Коли я підійшла до однієї пари з милим песиком, жінка почала невпевнено відповідати українською. Вона робила величезні паузи, мабуть підбирала слова, тому її швиденько  перебив чоловік та російською за декілька секунд все пояснив. Підлітки та діти  відповідали тільки російською, а деякі, здавалося, були перелякані тим, що я запитувала українською,  хоча майже всі школи нашого міста - українські.
     Якщо мешканців нашого міста можна зрозуміти, тому що більшість спілкується російською в повсякденному житті, то в громадських закладах обслуговуючий персонал зобов’язаний відповідати українською згідно з Конституцією України. Я обрала один з найпопулярніших закладів харчування в нашому місті та пішла перевіряти персонал. Я робила замовлення два рази, у двох різних офіціанток, але всі ці рази мені відповідали російською мовою. Я була обурена таким ставленням персоналу.
Далі мені стало цікаво, як на мою українську будуть реагувати в магазинах та супермаркетах. Для початку зайшла в супермаркет, в якому зазвичай купую продукти, запитала де знаходиться локшина, на що мені ввічливо на російській мові все пояснили. Пішла в магазин побутової хімії, і коли мені знову почали відповідати російською, вирішила зробити маленьку провокацію та сказала, що я дуже погано розумію російську.

Продавець розгубилася на декілька секунд, посміхнулася та почала повторювати все, але вже українською. Проте більшість слів вона не знала, казала їх російською та говорила «Ну, вы поняли меня». На черзі парфумерний магазин, єдиний в якому мені пояснили все на чистій українській мові, хоч щось приємне за весь експеримент з магазинами.
Аналізуючи мій похід до громадського закладу харчування та магазинів можу сказати, що продавці або не хочуть переходити на українську,  або просто погано її знають. Саме це доводить провокація з продавцем в магазині побутової хіміі.
Бердянськ – курортне місто, і дуже часто влітку можна почути туристів, які спілкуються українською. Більше того, є люди, які принципово хочуть, щоб їм відповідали цією ж мовою. Але мешканці нашого міста, зокрема працівники в сфері обслуговування, не дуже готові до ситуацій, коли потрібно відмовлятися від російської, та починати говорити державною мовою.
Чому в нашому місті склалася така нелегка мовна ситуація? Я вирішила спитати в людини, яка як ніхто краще знає відповідь на це запитання. Ось що я дізналася від вчителя історії  Олени Баринець:
«Утвердження російської мови в місті Бердяньск є наслідком колонізаторської політики російської влади в кінці XVIII століття. Населення міста протягом XIX ст.(місто засноване в 1827 р.) посилаючись на джерела є російськомовним, всі цитати з газет того часу про Бердянськ написані російською мовою. Не можна казати про русифікаторську політику в цьому місті, бо населення з самого початку було російськомовним, - розповіла Олена Володимирівна. - Бердянськ засновано в першій половині XIX століття, проте Єкатерина II сюди переселяла людей ще з кінця XVIII. Тут селились різні національності, наймасовішими були росіяни, а також болгари, вірмени, греки, німці. Становлення міста Бердянська пов’язано з російськомовним населенням. Ще один фактор - це територіальне наближення  до Росії. Колонізаторська політика дуже вплинула,  але те що ми знаходимось поруч з Росією теж грає важливу роль».                                   
Експеримент показав, що бердянці знають українську, визнають її своєю рідною, але спілкуватись їм зручніше все ж таки російською, бо так склалося історично. Чи буде Бердянськ в майбутньому україномовним?
Це залежить від молоді нашого міста, від тих людей, які вже незабаром будуватимуть не тільки Бердянськ, а й цілу державу.
Заговорить один – почне говорити кожен! Цінуйте Україну та пам’ятайте: нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову!

Альона Кара, журналіст студії «Юн-прес»