Sun10212018

Last update03:18:56 PM GMT

Profile

Layout

Direction

Menu Style

Cpanel
Back ЭКСКУРСИИ КАТАЛОГ: ЭКСКУРСИИ ПРИАЗОВЬЕ Українська Таврія як реальність

Українська Таврія як реальність

Україна - одна з найбільших країн в Європі, відповідно вона складається зі значної кількості різноманітних регіонів. Нашу країну, власне, можна розглядати як складну динамічну єдність і взаємодію історико-географічних країв, економічних зон та адміністративно-територіальних одиниць. Причому сучасні межі територіально-адміністративних одиниць Української держави не завжди збігаються з економічними або історико-культурними регіонами.

 

Водночас, в останні десятиліття можна говорити як про самоствердження загальнонаціональної ідентичності в українському соціумі, так і про зростання ролі регіонів, про поглиблення регіональної ідентичності вписаної у загальноукраїнський, а іноді й європейський контекст. Причому деякі регіони є особливо пов’язані між собою та утворюють певні цілості – макрорегіони. Одним із таких макрорегіонів України є Таврія. Феномен регіоналізму привертає останніми десятиліттями велику увагу науковців та аналітиків. Ідеї, які описують або розвивають регіональну ідентичність, часто формулюються у вигляді публіцистичних текстів або меморандумів. Яскравим прикладом цього є культурологічний меморандум херсонського науковця, доктора філологічних наук Ярослава Голобородька «Таврія, тавріада, таврієзнавство» (2007). Загалом це цікавий та, на мій погляд, у багатьох моментах глибокий документ, який розглядає Таврійський регіон як певну «біотериторіальну, етнокультурну й духовну самоцінність» у панукраїнському просторі, і «як органічний складник нероз’ємного цілого – макросвіту».  Меморандум визначає таврієзнавство – як «сукупність і синтез різноманітної, різногалузевої комплексної наукової інформації про минуле, сьогоднішнє й майбутнє Таврії у контексті українського, європейського та світового розвитку». Причому ця «дисципліна регіонального звучання» має синтезувати любов і дослідницький інтерес до рідного краю.

 

 

Теоретичне значення таврієзнавства, на думку Я. Голобородька, полягає в тому, що воно є підґрунтям до вироблення цілісної концепції історії, сучасності й майбутності Таврійського краю, сприятиме узагальненням його основних здобутків у різних галузях духовної та матеріальної культури, дасть змогу виокремити специфіку регіону на тлі інших територіально-національних складових України, Європи, виявить плідність діалогу різних національних культур для розвитку конструктивних цивілізаційних процесів. Позитивним, на мій погляд, є розуміння херсонським автором таврієзнавства як відкритого, гнучкого наукового новоутворення, що спроможне змінювати свої змістові та формальні пріоритети. Причому варіативність, незагерметизованість, багатополюсність, поліаспектність є його атрибутивними властивостями, наголошує вчений.
Головною проблемою меморандуму Я. Голобородька, на погляд кримчанина, є повне ототожнення понять «Таврія», «Таврійський край», «Таврійський регіон» і сучасної Херсонської області. У кримського читача виникає когнітивний дисонанс – невідповідність такого підходу добре відомим реаліям. У Херсонській області лексема «Таврія» укоренилася, живе і відносно активно використовується. Достатньо згадати масштабний музичний фестиваль «Таврійські ігри», який у 1990-2000-х роках став провідним серед подібних музичних заходів в Україні та перетворився на потужний міжнародновідомий бренд; або театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який уже півтора десятиліття щороку радує херсонських глядачів.  Херсонська область безумовно має право використовувати назву «Таврія», адже до її складу входить значна кількість земель зі складу Північної Таврії – колишні Дніпровський та частина Мелітопольського повіту Таврійської губернії.
Проте, очевидно, що не тільки вона. Напевне, якби, наприклад, представники сучасної Волинської області спробували заявити про своє виключне право на спадок історичної Волині, то це не зустріло б розуміння у Рівненській області та частині Житомирської області. Й пам’ять про Таврію живе не тільки на сучасній Херсонщині.

Не випадково в Мелітополі функціонує Таврійський державний агротехнічний університет, а одна з моделей машин, які випускалися в Запоріжжі, мала назву «Таврія». Левову частку Запорізької області складають землі Північної Таврії – колишні Мелітопольський та Бердянський повіти Таврійської губернії. Багато кримчан пишається футбольною командою «Таврія», яка стала переможцем першого чемпіонату незалежної України. Не менш знаковим для АР Крим є й найстаріший й найпопулярніший виш - Таврійський національний університет ім. Вернадського.
Отже, регіональні концепти, які виникають у Херсонській області, використовують лексему «Таврія» і де-факто сповідують принцип «За Перекопом землі немає» або «За Херсонщиною Таврії нема», є невідповідними реаліям, а тому потребують уточнення. Для того, аби не бути запідозреним у використанні підходу «В чужому оці соломинку бачить, а у власному – колоди не помічає» маю сказати й про деякі недоліки регіональної ідентичності кримчан. Для самокритики, як кримчанин, згадаю, що й серед частини жителів автономії побутує вислів «За Перекопом землі немає». Не дивно, адже більшість із них лише в першому-третьому поколінні проживає в Криму, а відповідне усвідомлення історії власного регіону потребує часу. Після Другої світової війни цей благословенний, але й багатостраждальний півострів у результаті жорстоких дій нацистсько-румунських окупантів і злочинних сталінських етнічних чисток знелюднів. У другій половині ХХ століття він був фактично наново заселений. У цей час комуністичний режим формував радянський народ, і Крим був майже ідеальною лабораторією для цього соціального експерименту. Ментальність радянської людини, зокрема передбачала вірність марксистсько-ленінському вченню, знання мови Леніна і підхід, цитуючи слова радянської пісні, «мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз».

Тобто відносну слабку регіональну укоріненість. Відповідно у соціокультурних стандартах між кримчанами початку і кінця ХХ ст. виникли великі розриви, в тому числі в розумінні зв’язків Кримського півострова з материком, які існували протягом століть і тисячоліть. На жаль, розвиток краєзнавства в СРСР не міг повноцінно компенсувати негативні наслідки цього поширенням знань з історії Криму і Таврії загалом. Гіперцентралізована політико-економічна система до певної міри мала кореляції і в культурно-історичній сфері. Пересічний кримчанин у часи СРСР набагато більше знав про Невську і Бородинську битви, діяльність Івана Грозного, ніж, наприклад, про Малу (Кримську) Скіфію, блискуче минуле Боспора і Херсонеса, життя понтійського царя Мітрідата Євпатора, не кажучи вже про історію Кримського ханства. Загалом більшість жителів мала поверхове, а про низку ключових тем із минулого Криму викривлене уявлення. Проте час іде, кримчани все більше цікавляться та глибше пізнають історію свого регіону. Її усвідомлення робить усе більш явною невідповідність реаліям згаданого на початку вислову про Перекоп.
 А гордість кримчан навряд чи дозволить їм забути своє «право первородства» - адже лексема «Таврія» («Таврида») з античності застосовувалась саме до гірської частини Криму, потім розповсюдилася на весь Крим і  лише у ХVІІІ ст. «вийшла» на материк. Це як українцям забути, що назва Русь на східних слов’ян розповсюдилась саме на українських землях, а вже пізніше почала застосовуватися в інших регіонах, країнах і до інших народів. Багато хто з кримчан пишається провідним футбольним клубом Криму зі знаковою назвою. Найстаріше видавництво автономії також називається «Таврія», а найповажнішою за віком є краєзнавча бібліотека «Таврика». Головна краєзнавча установа Криму має назву Центральний музей Тавриди. Живе лексема «Таврія» у назвах багатьох громадських, наукових і комерційних організацій Криму. Вона популярна серед російських етнонаціональноорієнтованих діячів у Криму. А частина українців автономії самоідентифікується як «таврійські українці».

Проте справа не лише в яскравій та привабливій лексемі, що поєднує віки, народи та регіони. А й у суті міжрегіональних зв’язків. Якщо подивитися в глибину тисячоліть, то з моменту виникнення цивілізованого життя в Північному Причорномор’ї можна говорити про майже постійну тенденцію до утворення цілості з Кримського півострова, принаймні більшої його частини, й прилеглих материкових земель. Достатньо згадати обриси Скіфії, Малої (Кримської) Скіфії,  Сарматії, володінь печенігів, половців, Кримського ханства, Таврійської області та Таврійської губернії Російської імперії. Звичайно, вони не є точним відповідником сучасного макрорегіону Таврія, проте демонструють тісні історичні зв´язки Кримського півострова та материкових земель, їх взаємну інтегрованість.
До речі, розділення Таврії наприкінці 1917-1920 рр. на Північну Таврію та Крим відбувалося вкрай непросто. Об’єктивною підставою для неї був різний етнічний склад населення на материковій, де домінували українці, та півострівній частині, де серед поліетнічного населення відносну більшість складали росіяни і де компактно проживав кримськотатарський народ. Більшість політико-адміністративних утворень, які виникали в Криму або встановлювали над ним владу в цей період, піднімали питання про контроль над таврійськими землями на материку або зв’язок з ними. Так було з Радою народних представників Таврії (кін. 1917-поч. 1918 рр.), Військово-революційним комітетом у Севастополі (поч. 1918 р.), РСР Тавриди (кін. березня-квітень 1918 р.), Кримським крайовим урядом С. Крима (кін. 1918 – квітень 1919 р.), владою денікінців та врангелівців, які відновили Таврійську губернію. Власне, про відсутність «претензій» у період війн і революцій на Північну Таврію можна говорити лише стосовно нереалізованої Кримської Народної Республіки, проголошеної Курултаєм кримських татар (грудень 1917 р.), сепаратистського Кримського крайового уряду С. Сулькевича (червень-листопад 1918 р.) і у Кримської РСР (травень-червень 1919 р.), керівництву якої диктували з Москви комуністичний погляд на кордони. Цікаво, що навіть після проголошення Кримської АРСР у 1921 р. її керівництво на поч. 1920-х рр. ставило питання про приєднання хоча б частини Північної Таврії. Це пояснювалося єдністю народно-господарського і транспортного комплексу материкової та півострівної частини Таврії.

У 1917 р. під час формування модерної української державності лідери українського національного руху визначали українську територію за етнографічним принципом і стояли на платформі перебудови постімперського простору на Російську федеративну демократичну республіку, де б Україна та Крим були її суб’єктами і зберігали тісні зв’язки. Причому суб’єктом самовизначення в Криму українська еліта бачила кримськотатарський народ. Проте етнодемографічна вага кримських татар, які складали чверть кримського населення, не дозволила їм самостійно відіграти стабілізуючу роль у регіоні. У результаті на поч. 1918 р. владу над Таврією з допомогою Чорноморського флоту захопили більшовики, ліві есери та анархісти, які перетворили Крим на базу для експорту ліворадикального режиму, підриву демократичної форми української державності. У результаті модерні українські державні структури після оголошення незалежності у січні 1918 р. одразу поставили питання про встановлення контролю над Кримом. Його тісні зв’язки з українським Причорномор’ям і вага для забезпечення економічних, військових та стратегічних інтересів України були, хоч і з певним запізненням, усвідомлені українською державно-політичною та інтелектуальною елітою. Уряд Української Держави гетьмана П. Скоропадського вживав багатопланові заходи для приєднання Криму і надання йому автономії. Після певних коливань на цю ж платформу стала й УНР періоду Директорії (кін. 1918 – 1920 рр.). Проте українським національним урядам через вкрай несприятливу геополітичну ситуацію не вдалося реалізувати своє бачення облаштування південних кордонів України. А комуністичний режим із центром у Москві на поч. 1920-х рр. бажав використати Крим для експорту революції на Схід, до того ж не встановив ще надійного контролю над Україною, тому й утворив Кримську АРСР у складі РСФРР, а не УСРР. Проте фактори економічної та територіальної єдності Криму з Північною Таврією, культурної близькості Криму з Україною загалом продовжували діяти та створювати передумови для відновлення єдності материкової та півострівної частин історичної Таврії. Відповідно, події 1954 р. були багато в чому невипадковими. Скоріше, з точки зору довготермінових історичних процесів мали певні ознаки закономірності.

Топонім Таврія за понад двотисячолітнє існування позначав територію у Північному Причорномор’ї, яка змінювала свої обриси та розміри. Він народився в античності і спочатку, за Геродотом і Страбоном, означав гірську країну від західного узбережжя Криму до Керченського півострова. На сьогодні до історико-культурного макрорегіону Таврія можна віднести такі регіони як АР Крим, м. Севастополь, Херсонську область і значну частину Запорізької. (Очевидно, місто Запоріжжя має свої потужні історичні міфи і традиції, пов’язані з козаччиною, князівськими часами та періодом індустріалізації. А на території Запорізької області співіснують та взаємно накладаються історичні землі Запоріжжя і Таврії). Відзначимо також, що у період колонізації Російською імперією Причорномор’я м. Херсон не входило до Таврійської губернії, а було центром однойменної губернії. Проте, за іронією долі, сама назва Херсон є питомо таврійською, оскільки походить від середньовічного візантійського міста, яке в античності звалося Херсонес Таврійський.   
  Територіальні складові сучасної України можна розглядати по-різному: наприклад, за адміністративно-територіальним поділом, економічним районуванням, історико-культурними регіонами. Згідно з останнім підходом, Таврія є однопорядковою складовою із такими макрорегіонами як Волинь, Галичина (Львівська, частини Івано-Франківської та Тернопільської областей), Поділля (Вінницька та Хмельницька області), Донбас (Донецька та Луганська області), Слобожанщина (Харківська та Сумська області). Відповідно, напрошується висновок про більш близький розвиток гуманітарної складової взаємодії всередині цих макрорегіонів. На жаль, у Таврії спільних гуманітарних проектів поки що обмаль. Варто було б сучасним науковцям, аналітикам, експертам проводити більше заходів, присвячених минулому, сучасному та майбутньому макрорегіону, його значенню для України, Європи і світу, розвитку взаємовигідних відносин між таврійськими регіонами.

Але чи має сучасна Таврія як макрорегіон не тільки певну географічну цілісність та історичне минуле, а й економічне підґрунтя для взаємодії? Реально діючою «метафорою» макрорегіонального співробітництва є Таврійська водна артерія - 402-кілометровий Північно-Кримський канал. Це найбільша в Європі штучна річка, яка подає дніпровську воду з Херсонщини у Крим. За 55 років існування каналом прокачано 128 млрд. кубометрів води. Життєва важливість її особливо відчувалася в Криму в останні засушливі роки. У 2012-му, коли низка кримських водосховищ обміліла до критичного рівня, канал забезпечив потреби кримчан у прісній воді на 85%! А цього року у зв’язку із продовженням посухи канал на радість кримським аграріям почав працювати раніше ніж звичайно. Жива вода Славутича наочно демонструє зв’язок між частинами макрорегіону Таврія.
Звичайно, є й інші аспекти вигідної взаємодії регіонів, які складають Таврію. Наприклад, у сфері енергетики та комунікацій. Це особливо помітно в АР Крим, 65% пасажиропотоку до якої забезпечує Придніпровська залізниця і на територію якої з материка подається 80% електроенергії. Може бути актуальним питання, а чи не передбачає концепт Таврія й адміністративно-територіального об’єднання в рамках обговорюваної нині реформи територіального устрою України. На мій погляд, Таврійська ідея не є підтвердженням або запереченням такого підходу. Макрорегіон може складатися як з окремо існуючих адміністративних регіонів, так і бути адміністративно цілісним. Головними критеріями має бути зручність та комфорт таврійців, підвищення конкурентоспроможності таврійських регіонів, макрорегіону, який із них складається, а також гарантування загальнонаціональних інтересів. Належність до макрорегіону Таврія не виключає любові до «свого» регіону – Херсонщини, Криму, Севастополя або Запоріжжя. Можна навіть сказати, що таврійський патріотизм, з одного боку, є складовою загальноукраїнської ідентичності, а з іншого, включає в себе і спирається на кримський, севастопольський, херсонський та, можливо, почасти й запорізький регіональні патріотизми.

У різних дискурсах у лексему Таврія вкладається різний зміст. Частина кримських діячів наповнює його антитатарською спрямованістю, прагне витіснити тюркський за походженням топонім Крим більш давнім. У нашому розумінні, кримськотатарський культурно-історичний спадок є важливою складовою загальної спадщини макрорегіону Таврія та, зрештою, й усієї України. А географічний простір Таврії сьогодні охоплює більшу територію, ніж Крим, а отже, не є його повним відповідником. До того ж, поза межами компактного проживання кримськотатарського народу в АР Крим серед регіонів України саме у Запорізькій, Херсонській областях та у м. Севастополі проживає найбільша кількість представників цього тюркського народу. Отже, розвиток взаємодії між цими регіонами непрямо сприятиме і єдності кримськотатарського народу, а з іншого боку – кримські татари самі є активним суб´єктом макрорегіону Таврія, адже підтримують тісні контакти між частинами свого етносу, які проживають у різних адміністративно-територіальних одиницях країни. 
Сучасна Україна - європейська держава. А європейська ідентичність формувалася на трьох китах – культурному спадку Давньої Греції, правовому і культурному спадку Риму та християнстві. Показово, що саме через Таврію йшов на землі майбутньої і реальної України-Руси потік греко-римських та християнських цінностей. У цьому макрорегіоні існують найдавніші в державі урбаністичні центри, зокрема найстаріше місто України – Керч (Корчев-Боспор-Пантікапей), яке існує вже 25 століть. Отже, Таврія має не тільки важливе стратегічне значення, а й посідає непересічне місце в процесі формування семіотичного простору України, її культурних кодів.

Сам по собі концепт Таврії, в нашому розумінні, сутнісно європейський. Він передбачає відкритість, діалогічність, існування різноманіття в єдності, гармонійне вписування ідентичностей кримчан, севастопольців і херсонців у загальноукраїнську політичну ідентичність, створення умов для розкриття потенціалів як усього макрорегіону, так і його складових, кожного його жителя. Враховуючи полікультурність макрорегіону, його географічне розташування, він може і має стати одним із діалогових майданчиків загальнонаціонального та міжнародного значення, він може бути джерелом соціокультурних інновацій для всієї України та Причорномор’я. Ідея макрорегіону Таврія є відкритою і такою, що включає різні форми ідентичностей як свої складові. Зокрема, етнічно українські, російські, кримськотатарські, християнські та мусульманські, регіональні кримську, севастопольську, херсонську. Ідея Таврії з’явилася задовго до їх виникнення, а тому не належить виключно їм, вона взаємодіяла та взаємодіє з ними, може вміщувати і, за вдалих обставин, гармонізувати їх. Тож таврійцям варто працювати над створенням цих обставин і умов, а це позитивно позначиться як на конкурентоздатності таврійських регіонів, так і на загальноукраїнських процесах. А якщо помріяти, то хто знає: може, саме тут будуть знайдені формати співжиття та співробітництва різних груп і носіїв різних ідентичностей, які матимуть загальноцивілізаційне значення…

Андрій Іванець
test.krymtatar.in.ua

НОВОСТИ БЕРДЯНСКА

Лента новостей всех порталов города.

INFO. В ЯБЛОЧКО!

Агентство новостей INFO. Бердянск.

МОДНЫЙ КИОСК

Сайты, скидки, объявления и фото.

Город Запорожье

Организации, товары и услуги города Запорожья. Путеводитель

BERDYANSK.NET

Городской интернет сервер "Поинт"